ЧАСТИНА 2. Брехня, брехня і трохи правди Розділ 1. Чого я хочу?

Андріяна  після тієї випадкової зустрічі з Романом деякий час  на перервах навіть боялася виходити з класу.

― Андреа, (дев’ятий клас  вніс корективи у зменшувальні імена дівчат. Було по  модному перекручувати імена на закордонний манер), пішли у їдальню, ― Аліна, як завжди, хвилювалася за свій комфорт. А це означало, що вона, коли голодна і зла, повинна швидко стати ситою і доброю, інакше могло статися щось непередбачуване.

― Я щось не хочу, Алін, ― віднікувалася Андріяна, ― візьми з собою  Настьку чи Віку, якщо зараз ідеш.

Аліна скривилася. Останнім часом з Настею і Вікою спілкувалася мало. Ті дві створили такий тандем, що Аліні  рідко коли у ньому знаходилося місце. Оксана  весь час з Матвієм, поїсти їх не витягнеш. Вони економні. Носять бутерброди з дому. Іноді лиш Андріяну з Лукою  можна витягнути. Або саму Андріяну, якщо Лука не хотів їсти.

А останніми днями Андріяна якась дивна. Вже й вона Аліну покинула напризволяще. На перервах сиділа безвилазно у класі, хіба тільки з Лукою могла  в їдальню сходити. І то лиш по всіх людях, перед шостим уроком, коли у тій їдальні нічого путнього вже не було.

Аліна сумно зітхнула і попленталась їсти одна. «Здається нашій дружбі прийшов кінець!»

Так було з добрих два тижні. Потрохи Андріяна забула той переляк, що стався у неї при зустрічі з Романом. Не бачила його і на перервах, коли тихцем  зазирала у коридор. Добре,  все-таки, що його клас на іншому поверсі.

***

В понеділок у дівчини на диво хороший  настрій. Відмінна оцінка з алгебри ― предмету, який дівчина не могла терпіти на дух. Лука зранку шепнув, що придбав два квитки на концерт Христини Соловій. Поїдуть на нього в обласний центр у неділю. Хоч і не самі. З  братом Луки та його новою дівчиною. Все одно красота!!!

Після фізкультури, замучені дев’ятикласники  вповзли у клас.

― Ходімо у їдальню, соку поп’ємо!― Андріяна пропонувала усім охочим, однак зголосилися лиш Лука та Аліна.

В їдальні стали у  чергу за купкою п’ятикласників.

― Невдалий час обрали. Прийдеться трохи зачекати,― Лука винувато усміхнувся. Так, ніби то він пропонував іти у їдальню, а не Андріяна. Дівчата не встигли йому нічого відповісти. Позаду них почувся гучний хлоп’ячий регіт і в приміщення завалилося троє одинадцятикласників.

Андріяна завмерла. Там, серед них, був Роман.

Трійця  не звертала уваги на чергу:

― Ану, дрібнота! Ноги в руки і вигребли звідси, ― і сполохані п’ятикласники посунулися, щоб всі троє могли стати біля вікна видачі їжі.

― Тітко Валю,  що ви там нині наварґанили?

― І як тобі язик повертається таке балакати. Я в їжу душу вклала, ―  кухарка, старша жіночка, що вже не одне десятиліття пропрацювала в школі, відреагувала на сказане з  образою.

― Ну то накидайте того, що вам найліпше вдалося.

Поки перший з трьох одинадцятикласників  набирав їжу, другий розглядав вітрину з випічкою,  а кухарка бубніла під ніс: «Куди теперішня молодь котиться!», Роман роззирався навкруги. Вгледів  Андріяну і підняв здивовано брови. Задоволено усміхнувся. Та сховалася за спиною Аліни і втупила погляд собі під ноги. З усіх сил удавала, що його не побачила.

― Ого, які люди! Братва, ану стопе! Шо ж ми такі некультурні, даму вперед не пропустили! ― Роман підійшов до Андріяни і вклонився:

―  Прошу мадам. Весь світ до ваших ніг!

Одинадцятикласники  з Романового  кривляння  зареготали. Аліна з Лукою витріщили очі. Не розуміли, що відбувається.

― Дякую. Я дочекаюся  своєї черги, ― Андріяні здалося, що серце у неї обірвалося і впало десь униз. Почервоніла аж до коренів волосся. Чомусь хотілося плакати.

― Давай, ходи сюди, мала, ― Роман вхопив дівчину за руку, намагаючись витягнути вперед.

― Ти що, не зрозумів, що вона сказала, ― Лука відчув, як  усередині в нього все закипає. Став перед Андріяною, відштовхнувши від неї Романа.

― Нічого собі,  мала! То ти в нас принцеса! Зі свитою ходиш! ― Ромине обличчя, трохи здивоване, начепило скептичну усмішку.

― Чуєш, ти! Не твоє діло, з ким вона ходить. Прийшов їсти,  то їж мовчки,  ―  крізь зціплені від злості зуби, процідив Лука.

― Ти мені не вказуй,  шо маю робити, ― Роман посунув на Луку.

«Ой, Господи! Що зараз буде» ― прошепотіла перелякано Аліна  і закрила долонями рота, щоб не заверещати.

― Лука, прошу тебе, пішли звідси. Не звертай на нього увагу, ― знічена  Андріяна, не дивлячись на Рому,  вхопила Луку за руку. Він вишарпнув.

― А то що? ― Лука стиснув кулаки і трохи подався уперед. Ромині дружки заулюлюкали, заохочуючи до бійки. П’ятикласники скупчилися біля виходу з їдальні. Страшно, але подивитися хотілося. Позаду них збирався натовп охочих поїсти на цій перерві. Ніхто не втручався. Усім хотілося подивитися, що буде.  

― А то щелепу прийдеться вставляти, жовторотику, ― Роман з усієї сили штовхнув  Луку у плечі.  Лука  похитнувся, але втримався. В голові вже думок не було, один вогонь. Рука сама рвонулася вгору, і втопилася кулаком у Романову щоку.  Той таки не втримався,  впав спиною  на стіл, але за мить зірвався на ноги і підскочив до Луки. Вхопив того  за шию, і зарядив кулаком в живіт. Лука вивернувся і встиг зацідити ще раз  кулаком у ту саму щелепу. В Роми з носа пішла кров. Кинувся на Луку яструбом.  Секунда,  і обидва вже качалися на підлозі.