Розділ 6. Непримітний початок змін

9-А клас для них, п'ятнадцятилітніх, став ще одним кроком у доросле життя. За одненьке літо того року багато хто змінився.

Настя і  Віка на перший дзвоник заявилися з шоколадною засмагою. Недавно  їх сім'ї повернулись з Єгипту. Аліна, залишаючись пухкенькою, зробила собі модну зачіску. Та дуже їй личила.

Однак, найбільше змінився Матвій. Кудись подівся опецькуватий, невисокий хлопчина. Натомість, в шерензі дев'ятикласників, стояв високий, вищий за всіх хлопців, широкоплечий і симпатичний юнак.

― Матюха, то ти? Важке певно у тебе видалося літо, якщо ти свої запаси утилізував, ― Лука радо хлопнув товариша по плечу. Біля Луки усміхнена Андріяна. Теж привіталася.

― Не впізнати тебе, ― здивовано додала.

― Та що там! ― загиготів Матвій,― Як треба дати рецепт схуднення, то звертайся. Але тобі то не тре. Дивися, яка ти крута тьолочка! Ов, ов! Лука, полегше. Не хвилюйся, братан, у мене дівчина є, ― вивернувся з жартівливого, але надто міцного захвату Луки.

Усі інші однокласники теж Матвія впізнали не одразу.

Крім Оксани.

Вона Матвія бачила й улітку. Разом ходили до місцевого фермера збирати полуницю, щоб заробити трохи грошей.

***

Оксана про роботу на літо задумувались давно. Не радилась ні з ким, бо знала, що сестра підніме на кпини, а мама заборонить. Та й роботи, підходящої для дітей її віку, довший час не знаходилося.

А після закінчення восьмого класу Оксана вирішила: "Цього літа точно влаштуюся на роботу."

Для чого їй то було потрібно?

Щоб гарно одягатися і не просити.

Не просити косметику в сестри, а потім вислуховувати дошкульне: "Ти ж казала, що собі заробиш на помаду? І що?".

Не просити  грошей на одяг чи косметику у мами. Бо завжди чула: «Мар’яна з тобою поділиться. Мар’яна тобі позичить. У Мар’яни візьмеш, коли треба.» Оксана не могла вийти з цього зачарованого кола. Робота здавалася спасінням.

Тому, коли в останній день занять  коли побачила оголошення, приклеєне до стовпа, а в тому оголошенні великими літерами написане "шукаю роботу", Оксана не вагалася й миті. Зірвала листочок з номером телефону і того ж вечора набрала той номер на своєму мобільному.

Місцевому фермеру через декілька тижнів потрібні люди на збір полуниці. Оплата від виробітку.

― Чи візьмете на роботу неповнолітню?

― Можете спробувати!

"Ура!Ура!Ура!"

Вона, для якої робота на власній дачі, розміром у п'ять сотиків, була страшним страхіттям, легко погодилась працювати на гектарах поля.

І яким здивуванням було для Оксани, коли в перший же день своєї нової роботи, зустріла на ній Матвія.

― Теж вирішив підзаробити копійчину. Щоб бути корисним у власному домі. Ну і вітаміни не зайві, ― усміхнувся на Оксанине здивоване запитання: "Що ти тут робиш?"

Насправді, Матвій, день перед тим, випадково вгледів, як Оксана зривала оголошення. Зрозумів, що та шукає підробіток. Несподівано для себе, вирішив скласти компанію. Оксана ж, як ви пам'ятаєте, давно чимось його до себе притягувала.

Пліч - о- пліч вони пропрацювали два з половиною місяці.

― Що не кажи, робота хоч і не легка, але приємна. Більш за все люблю полуниці, ― пихтів Матвій, у сусідньому з Оксаниним, полуничному ряду. При цьому не забував напихати рота соковитими ягодами.

― Еге ж,― Оксана від нього не відставала. Як у зборі ягід так і в їх поїданні. Поки одного прекрасного дня  від тих полуниць її не  обсипало.

― Матвію, не їж так багато, бо теж обсипле, ― Оксана, поки пила таблетки від алергії,  полуниць не їла, хоч їй текла слина, і кортіло з'їсти хоч одну, але лікар заборонив.

― У мене на полуниці ніколи не було алергії,― відповідав Матвій, забуваючи про трудову солідарність і напихав повен рот соковитих ягід, бризкаючи соком на Оксану.

Наступного дня перестав їсти  і  пив таблетки від алергії разом з Оксаною.

Полуниці потім їли, але у міру. І згадували зі сміхом Матвієву самовпевненість.

Грошей заробили достатньо. Фермер виявився порядним і за працю дітям заплатив понаднормові. Такі гроші Оксана в своїх руках і не тримала ніколи. Аж розгубилася, що з ними робити.

― Я на свої одежі прикуплю, а решту татові віддам.

Оксана за час спільної роботи вже знала, що Матвій живе з батьком. Мама його померла, коли ще маленьким був.

― Тоді я свої теж так потрачу. Куплю якусь обновку, а решту віддам мамі, ― несподівано для самої себе вирішила. У той час забула вже, на що справді хотіла потратити гроші.

Того літа Оксана у Матвія багато чому навчилась. А найперше ― людяності. Дивлячись, як хлопець просто себе веде, як тепло говорить про тата, як раптово може допомогти чужим людям, Оксана й собі хотіла бути такою. Матвій, не знаючи того сам, своєю присутністю в Оксаниному житті, робив її кращою.

***

Віка з Настею крутилися біля Матвія, одна поперед другої, хизуючись своєю засмагою. Що не кажи, обидві були гарненькими. Навіть схожі між собою, хоч і не сестри. Обидві ― фарбовані блондинки, з однаково засмаглим обличчям, густо намальованими віями і рожевим блиском на губах. Хтось би побачив їх зараз і порівняв з ними ж, у п'ятому класі, то ніколи б не сказав, що це одні і ті ж діти.