Розділ.5.Мета і засоби для досягнення результату

 Оксані тимчасова крадіжка косметики та білизни вилізла боком. Вдома, звісно ж, вже всі були в зборі.   І  як вона могла забути, що з дачі останній автобус о восьмій вечора.

Дівчинка з сестрою і мамою мешкали в однокімнатній квартирі. Сховатися від усіх Оксані особливо і не було де. Одразу ж, як зайшла у квартиру, хотіла прошмигнути у ванну. Але там було зайнято.

"Облом"― Оксана пройшла тихо на кухню, увімкнула світло і натрапила на сестру. Та чомусь сиділа на кухні в цілковитій темряві. Дівчинка з переляку аж сахнулася.

― Що з твоїм обличчям? ― Мар'яна глипнула на перелякану сестру і спочатку не второпала, що то її крута емвеївська туш, на яку вона кілька місяців відкладала з зарплати гроші. Але потроху дійшло.

― Ти знову лізла до моєї косметики? Ну скільки разів говорити, що тобі в моїй косметичці нема що робити? Ти себе бачиш у дзеркалі?

Мар'яна так злилася, що навіть не подумала, чому  у молодшої сестри туш не тільки на віях а й по всьому обличчі. Якщо б вчасно зробила  з побаченого правильний висновок, то в першу чергу запитала би, чому Оксана плакала.

На крик з'явилася мама. Вона тільки вийшла з ванної.

― Мар'янко, чого ти кричиш? Тобі що, шкода тої туші? Та ж не кожен день Оксана її бере.

― То хай собі заробить і купить. Вічно лізе до мого!

― Виросте й заробить! ― мама втомлено всілася за кухонний стіл.

Оксана ж, не зрозуміло чому, на маму розсердилася.

― Теж мені, захисниця знайшлася! Вдавіться ви своєю тушшю! ― вигукнула з усією злістю, на яку спромоглася. Розвернулася і вже хотіла було закритися у ванній, та сестра глипнула на її груди.

― Ану почекай, стерво мале! Ти що собі під светра напхала?

― Дівчата, не сваріться. Прошу вас. Ви ж сестри! ― мамина тиха мова загубилася у злісному сопінні, впереміш з рваними фразами: "Показуй, бо дістанеш...", "Пусти, придурошна..."

Мар'яна вхопила Оксану і намагалася задерти тій гольфа. Оксана відбивалась як могла. Та сестра була доросла і сильніша. Умудрилася таки вгледіти під гольфиком кусочок червоного ліфчика.

― Та ти ж злодюжко! Ти мій ліфчик нап'ялила? То ти ще й у моїх речах риєшся! Ну я  тебе зараз…,― вхопила Оксану за волосся, і раптом сталося те, чого ні Оксана, ні Мар'яна не чекали.

Мама встала, набрала повну каструлю холодної води, і зі всього маху шурнула ту воду на дівчат. Їм аж дух захопило.

― Послухайте мене обидві, ― голос матері і далі звучав спокійно і тихо, ― Зараз ви п'ять хвилин заспокоюєтеся, а тоді приберете ось це.

Вказала рукою на калабаню води, що розтікалася по підлозі, й продовжила:

― Я змучена і хочу спати. І не думаю, що якісь ліфчики і туш стануть мені на заваді. Інакше на кухні спати будете ви, а я спатиму у вашому ліжку.

Вона пішла до загальної кімнати.

Мар'яна, лиш мамина спина зникла за дверима, зло подивилася на Оксану:

― Ще раз візьмеш щось моє…

― Не візьму, жлобяра. Я собі сама на все зароблю. І що б ти у мене не просила колись, то фіг тобі дам, ― Оксана розвернулася і пішла у ванну за шматою.

Десять хвилин ― і на кухні  прибрано. Повлягалися, кожен у своє ліжко.

Оксана чомусь згадала Андріянину квартиру. Там так просторо, що за цілий день її мешканцям можна і не зустрітись одне з одним. Не те, що в неї, Оксани.

Однокімнатна квартира, як і дача, мамі дісталась у спадок від бабусі. До того, вони втрьох, жили в орендованій двокімнатній. Спочатку це було класно, мати власне житло. Хоч і не велике. Мама натішитись не могла. На гроші, зекономлені з оренди, потроху зробила більш-менш сучасний ремонт.

Але з часом, квартира стала затісна для трьох. Спершу тільки кімната - вітальня на ніч перетворювалася на спальню і слугувала нею усім трьом. Мар'яна спала на одному дивані, а мама з Оксанкою на іншому. Та коли Оксана підросла, спати  разом з мамою стало незручно.

Тоді мама прийняла рішення. Вона спатиме у кухні. Для цього купила компактний розкладний диванчик, який вдень на кухні не займав багато простору, а на ніч розкладався і слугував ліжком мамі. Так і кухня стала спальнею.

Саме сьогодні, факт, що мама спить на кухні, а не у спальні, як Андріянині батьки, Оксані заболів. Подумала, що обов'язково заробить на своє власне, просторе  житло. Щоб не спати на кухні, як мама. І на косметику заробить. Ще й на таку, що Мар'яна з заздрощів лусне. Заснула з цими мріями.

Наступного дня, за свіжої пам'яті, описала в щоденнику до найменших дрібниць свій біль від того, що бачила, як Лука цілується з іншою (в щоденнику ніколи не згадувалося ім'я суперниці).

Правда, у самому кінці щедро скропленої дитячими сльозами оповіді, чомусь було дописано: "Добре, що мені вдалося дійти згоди з Матвієм. Він нічого такий. Веселий".

***

― Андріяно, що ти придумала дарувати Луці? ― дівчата не давали тій спокою до кінця навчального тижня на усіх перервах. Подруги таки заздрили їй, через отримане від Луки дерев'яне сердечко-шкатулку.