Розділ.2.Початок шкільної науки.

― Ну що ж, дітки! Вітаю вас із початком нового для вас, і такого цікавого, шкільного життя. Не бійтеся і не переживайте! Попереду у вас прекрасні роки!

Двадцять п'ять пар широко розкритих (трохи від ляку, а трохи від захвату) дитячих оченят дивилися у рота вчительці. Сірих і зелених, карих і чорних. І лиш дві пари голубеньких. Андріяниних темніших і Лук'янових ― світлих, як вода, ледь - ледь закрашена синькою.

Вчителька розказувала і розказувала малим дітям, як у школі буває добре, і як багато чому тут можна навчитись. А потім одразу ж стати відомими акторами, співаками і співачками, лікарями і лікарками, пілотами і стюардесами. Та й багато ще ким.

― І пожежниками теж можна, тільки потрібно дуже старанно вчитися....і займатися спортом, ― дала впевнену відповідь на несміливе запитання опецькуватого хлопчини. Він зашарівся і засовався на стільчику, з під лоба оглядаючи дітей. Раптом хто сміється! Але усі були зайняті.

Першокласники і далі слухали вчительку з відкритими від захоплення ротами. У тому числі і Лука з Андріяною. Вчителька обом ну дуже сподобалась. Особливо Андріяні. Така  гарна, як принцеса з казки, яку мама на ніч читала.

Але то до пори до часу. Коли порозсаджувала дітей за парти, виявилося, що Лука буде сидіти з якоюсь чорнявою, довготелесою дівчинкою, тоді, як Андріянку посадовили з опецькуватим Матвієм.

Луці таке вже зовсім не сподобалося і вчителька, що була винною у такій очевидній для хлопчика несправедливості, теж перестала подобатись.

Він одразу вирішив, що миритися з такою ситуацією не буде.

Хлопчик підірвався з-за парти і на увесь клас крикнув:

― Я хочу сидіти з нею, ― вказівний палець його правої руки був спрямований на Андріяну.

Вчителька аж ніяк не чекала, що у перший день навчання у першому класі, хтось із дітей буде ставити свої умови.

А Лука поставив. Або він сидить з Андріяною, або йде до дому і більше не прийде. На вчительку його погрози зовсім не подіяли. Вразило її інше. Наскільки ця шестирічна дитина була рішуче налаштована!

Терпляче узялася пояснювати, що він, Лука, хлопчик високий, а Андріяна маленька, тому разом посадити їх не можна.

― Чому? ― Лука насуплено.

― Бо якщо ти, Лука, сядеш за першу парту разом з Андріяною, то за твоєю спиною іншим діткам у тому ж ряду не буде видно дошку. Якщо ж Андріяна пересяде до тебе на останню парту, тоді вона сама за спинами інших дітей, не побачить дошки.

Вся справа була у тій клятій дошці. А вчителька на ній мала писати і малювати цікаві речі.

Лука злився. Йому було байдуже до дошки і до інших дітей. Лиш коли вчителька сказала за Андріяну, що тій буде погано, він нарешті трохи втихомирився.

А Андріянці було байдуже з ким сидіти, бо сьогодні вона була зайнята тільки собою та ще й вчителькою, яку одразу ж, після того, як та їй сподобалась, полюбила. От так просто, взяла і полюбила.

***

У школі діти змінюються. Не тільки мудрішають, а стають розважливими, дисциплінованими, спокійнішими (в основному).

Андріяна у першому класі завела собі подружок. Подружки були для школи. Поза школою інтереси дівчинки кардинально мінялися. Якщо у школі вона була Андріянкою, то поза нею, не інакше як Андрюхою чи Андроном.

Коли у школі дівчинка була лідером у колі своїх подружок, то після школи ставала лідером для хлопців із двору, іноді навіть трохи старших за неї.

Якщо потрібно вилізти на найвище дерево ― Андрюха лізла на нього першою. Якщо хтось раптом образив її, то так здачі могла дати, що знову Надя у дверях зустрічала сердиту чужу маму, після розповіді якої про невгамовну Андріяну, червоніла та вкотре обіцяла поговорити з донькою.

Хоча, останнім часом таке траплялося рідше, тому що здачі Андріяниному кривднику в основному давав Лука. І все частіше чужі батьки приходили зі скаргами до Олександри. Вона ж мусила приміряти на себе Надину роль.

А Лука? У школі він теж завів друзів. Не багато, та трохи таки було. Вчився він добре, тому з його словом, як ото буває, рахувалася навіть учителька. З другого класу став старостою, і так пасувало йому ним бути, що з року у рік діти голосували за нього. У всьому був ідеальний, крім одного але. 

Тоді, коли справа стосувалася Андріяни, його ідеальність закінчувалася. Особливо це відчувалося у миті, коли хтось дівчинку ненароком, а може й навмисно, ображав.

Лука бився за неї з однолітками і зі старшокласниками. На молодших не звертав уваги. Що з тих, не надто мудрих першачків, візьмеш? Третьокласнику точно не вартувало навіть дивитися у їхній бік. Хіба налякати міг. 

Олександра лиш скрушно похитувала головою, коли син приходив додому в порваній сорочечці. Чи з замурзаним обличчям, чи  з синцями на тому обличчі, чи з розбитою губою.

― Що сталося? ― хвилювалася щоразу, хоч відповідь давно ула їй відома.

― Та, все нормально, мамуль. Провчив одного бовдура, щоб дівчат не ображав.

Леся розуміла, що він мав на увазі лиш одну дівчинку ― Андріяну. І не знала, чи сміятись їй чи плакати.

Звичайно, що діти у такому віці жорстокі. З відданості Луки Андріянці  часто сміялися. Чи не через день на такій ненависний для Луки дошці, хтось акуратно виводив: «А+Л=любов». На початках ці написи Андріянка зі сльозами на очах швиденько витирала.