Глава 30

Я задумалася над словами Богдана й почала шукати собі психолога. Невдовзі Фаїна мені порекомендувала свою знайому, вона професійний психотерапевт, я вважаю, що це навіть кращий спеціаліст, ніж психолог,  у неї досвід роботи десять років. Соломія Михайлівна приємна жінка, тридцяти п'яти років, зустріла мене привітно, вислухала мою проблему. Ми почали працювати над проблемою моєї довіри  до протилежної статі.

Я за її рекомендацією почала вести особистий щоденник, ми підібрали для мене психотерапію.

Одного разу я прокинулася від того, що зі стелі капає вода ( я живу в одинадцятиповерхівці). Дуже зла на сусідів зверху. Піднялася на поверх вище, подзвонила у двері, їх відкрила молода дівчина одягнена у халат з плямами, вона має втомлений вигляд. 

- Добрий день, я Ілона, сусідка знизу. Ви мене затоплюєте.

Дівчина зніяковіла, побігла у ванну кімнату, щоб закрити кран. Коли повернулася, то почала вибачатися. 

- Не судіть мене суворо, я неуважна, тому що мало сплю, у мене двоє дітей, їм по три місяці тільки. 

Як доказ її слів діти заплакали, дівчина вибачилася й побігла до дітей, я пішла за нею, запитала чи можна допомогти, вона дозволила. Десь через пів години діти заснули.

Ми з дівчиною пішли на кухню, вона зробила мені й собі чаю. Виявилося, що дівчину звуть Лія, їй вісімнадцять років, вона заміжня, вийшла заміж не по своїй волі, її батьки змусили. Не вірю, що таке буває у двадцять першому столітті, але всяке може бути.  Лія хоче розлучитися з Валерієм, забрати Єву і Єгора, але немає куди, іти до батьків немає сенсу, вона не працює, адже відразу після школи пішла заміж. Я попрощалася з Лією, подумаю, як їй можна допомогти.