Глава 29

Я у лікарні, зайшла в палату, де лежить Богдан, привіталася із братом, він зі мною теж.

- Богданчику, як ти почуваєшся?

- Мені уже краще, лікар сказав, що десь через тиждень мене випише додому.

- Тікати це було надто ризиковане рішення. Але ти борося за своє життя. А Яна тебе провідувала?

- Лікарі кажуть, що вона сиділа під дверима палати постійно. А коли лікарі дозволили відвідини, то вона прийшла раніше, ніж мама і тато.

- Тобі дуже пощастило з дівчиною, Яна дуже сильно тебе кохає, не втрать її.

- Я знаю, також дуже сильно її кохаю і планую впродовж пів року максимум одружитися з нею. 

- Сподіваюся, що скоро потанцюю на твоєму весіллі.

- А я сподіваюся спочатку потанцювати на твоєму.

- Не знаю чи скоро це буде, адже у мене нікого немає і навряд чи я зможу колись довіритися хлопцеві.

- Сестро, не варто відшивати усіх хлопців через того негідника Романа. Якщо обі трапиться несмачне яблуко, це ж не означає, що ти більше не їстимеш яблук.

Я розсміялалася й сказала:

- Теж мені порівняння яблуко і довіра до людей. 

- А, може, у тебе є якийсь хороший друг?

Я розповіла братові про Тимофія, всі ситуації пов'язані з ним. 

- А  ще він мене підтримав у цій ситуації.

Я згадала, як Тимофій приходив, підтримував мене.

- Хороший хлопець, спробуй дати йому шанс.

- Віка каже те саме, але я не можу довіритися.

- Комусь час сходити до психолога.

Я подумала, що, можливо, Богдан правий.

Через кілька хвилин я попрощалася з братом і пішла.