Одна історія
Глава 20
Я купила собі диван, сталося так, що вантажники відмовилися його заносити в квартиру, аргументуючи це тим, що вони зобов'язані доставити його лише до під'їзду. Нічого, я напишу ще відгук на сайті магазину про них! Вони навіть за окрему плату відмовилися заносити, якісь дивні, м'яко кажучи. Як тепер занести диван у квартиру? Я стою й думаю, що робити, раптом мене побачив Тимофій.
- Привіт, Ілоно. Що сталося?
- Замовила диван, вантажники залишили його тут і відмовилися заносити в квартиру, я не знаю, як тепер його занести.
- Не проблема, зараз я покличу тата, зателефоную братові й ми разом занесемо диван.
За пів години диван був у квартирі.
- Дякую, ви мене виручили. Скільки я вам винна?
- Не треба грошей, ми по сусідськи тобі допомогли, - відповів Тимофій.
- Тоді я вас хоча б погодую.
Від їжі чоловіки не відмовилися, я їх пригостила власноруч напеченими пиріжками з капустою і борщем.
- А ти готуєш не гірше за мою Лілю. Тимчику, придивися поуважніше до Ілони, може, дружиною буде, - жартома сказав Ярослав, брат Тимофія.
Я посміялася, хороший жарт. А серйозно я не довіряю хлопцям після Роми.
- Все було дійсно смачно, дякую, Ілоно, - похвалив Тимофій.
- Слухай, приходь завтра до мене, я тебе теж чимось смачним пригощу, - додав Тимофій.
Тато хлопців теж похвалив їжу і чоловіки пішли.
#2285 в Сучасна проза
#1321 в Молодіжна проза
Відредаговано: 12.07.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
