Глава 10

Вдома ми пішли в мою кімнату. Я вже трохи заспокоїлася, але все ще сиділа, згорбившись, і хнюпила носа.

— Минулого разу я бачила м’яту в тумбочці. Знайди її, постав чайник і зроби чаю для Ілони й для мене. Хочеш — собі теж зроби, — тихо сказала Віка.

Уляна пішла на кухню, а Віка сіла поруч.

— Тобі зараз боляче. Але, повір, краще так. Ти побачила, який Роман. Уяви, якби ти вийшла за нього заміж, а потім він зрадив би тобі. А якби ще й діти були... — Вона зітхнула. — Ти ще знайдеш собі достойного хлопця. А Ліні я сама мозок вправлю.

— Нічого ти їй не вправиш... — я гірко скривилася. — Чим вона думала, коли погоджувалася на стосунки з ним? А Рома як так міг?.. Він і її зрадить. І тоді, може, зрозуміє, як це — коли тебе так боляче.

— Тут ти маєш рацію. Роман не буде нікому вірний. І, чесно кажучи, навіть з Ліною не хочу зараз говорити.

За кілька хвилин Уляна повернулася з підносом, на якому стояли три чашки чаю. Вона обережно поставила його на стіл. Я взяла свою чашку, обхопила її руками й вдихнула знайомий аромат м’яти. Він трохи полегшив біль.

Ми мовчки пили чай.

Раптом задзвонив мій телефон. Я поглянула на екран — мама. Відповіла.

— Доню, тітка Люба сказала, що ви з дівчатами пішли. Ви зараз де?

— Ми вдома. Не хвилюйся.

— Ти засмучена, я це чую. Що сталося?

— Ми з Ромою розсталися...

Я коротко розповіла, що сталося. Мама була шокована. Вона щировірила, що Рома — мій майбутній чоловік. Тільки татові він не подобався. І, як завжди, тато мав рацію.

— Як він міг так з тобою? — зітхнула мама. — А Ліна?.. А як Віка?

— Віка не підтримує сестру. Каже, вчинок огидний.

— Ось як тітка Люба з дядьком Михайлом дізнаються, — тихо сказала мама, — то Ліну чекає дуже серйозна розмова.

Я уявила це — і вперше за вечір посміхнулася.