?️ ТІНІ НАШОЇ ЛЮБОВІ-3

Частина 1. Доросла Марічка

Минуло п’ятнадцять років.
Село змінилося, але дім Романюк–Куц залишився тим самим — теплим, з вишнею біля вікна, що кожної весни цвіла білим снігом.

Марічка Куц виросла в красиву, розумну і вперту дівчину. Вона вчилася у Львові на журналістиці, мала мрію — писати правду, навіть коли це боляче.

Вона часто поверталася додому — до мами Оксани, до батька Андрія, який тепер став головою місцевої громади. Але щоразу, коли дивилася на них, бачила не лише любов — а й якусь тінь, яку вони ніколи не обговорювали.

Одного разу, риючись у старих речах, вона знайшла конверт — пожовклий, із підписом “Максим Куц”.
Відкривши, прочитала:

> “Якщо ти це читаєш, значить, я вже давно не поруч. Але знай: колись я був частиною цієї родини. І, можливо, у тобі — продовження того, що я не зумів врятувати.”

Вона не знала, хто він для неї — ворог, родич, легенда?
І саме з цього почалася її власна історія.

Частина 2. Новий знайомий

У Львові Марічка познайомилася з хлопцем на ім’я Дмитро Савчук — студентом архітектури, спокійним, але загадковим.
Він здавався уважним, майже ідеальним, але щось у ньому викликало дивне відчуття — ніби за усмішкою ховається біль.

Одного вечора, коли вони сиділи на даху гуртожитку, Дмитро раптом сказав:
— У мене складна сімейна історія. Мій батько колись працював із чоловіком на ім’я Максим Куц.
Марічка завмерла.

— Максим Куц?.. — перепитала. — Це ім’я мені знайоме.

Дмитро кивнув:
— Його фірма збанкрутувала, а після того мій батько втратив усе. Ми переїхали, починали з нуля. Кажуть, Максим був хорошим, але занадто довіряв не тим людям.

Її серце закалатало.
Минуле знову торкнулося її теперішнього.

Частина 3. Сліди минулого

Повернувшись додому на канікули, Марічка розповіла батькам про Дмитра.
Оксана і Андрій переглянулися — коротко, але значуще.

— Доню, — сказала мати, — іноді доля зводить нас із тими, хто має допомогти зрозуміти, що було неправильно. Не бійся, але будь обережна.

Після тієї розмови Марічка відчула, що у цій історії є щось більше.
Вона почала розслідувати минуле Максима Куца — писала статтю для курсової, але водночас намагалася зрозуміти, хто він був насправді.

Її пошуки привели до старої жінки — Тетяни, матері братів.
Тетяна вже була старенька, але, побачивши Марічку, заплакала.
— Ти — його кров. І водночас — його спокута. Максим часто писав мені, казав, що колись його пробачать. Може, ти — та, хто завершить це коло.

Частина 4. Правда і вибір

Коли Марічка повернулася до Львова, Дмитро приніс старі документи — листи, рахунки, угоди. Серед них — договір, який доводив, що Максима підставили партнери. Він був не злодій, а жертва.

Марічка зрозуміла: усе життя його пам’ятали неправильно.
Вона написала статтю “Тіні однієї любові”, де розповіла правду — не лише про бізнес, а й про людську долю, кохання, зраду й спокуту.

Стаття розійшлася мережею, зібрала сотні відгуків.
Оксана плакала, читаючи її.
— Ти зробила те, на що ми не наважились, — сказала вона доньці. — Ти очистила його ім’я.

Андрій обійняв обох і додав:
— Ти розірвала коло мовчання. І тепер наша родина може дихати вільно.

Частина 5. Коло долі

Через рік Марічка і Дмитро одружилися.
Весілля було просте, на подвір’ї старого дому, під тією ж вишнею.
Тетяна дожила до того дня і, тримаючи Маріччину руку, прошепотіла:
— Тіні зникли. Але пам’ять — залишиться. Бережи її.

Коли всі розійшлися, Марічка вийшла на двір і підняла очі до неба.
Сонце заходило повільно, заливаючи поле золотом.
Вона подумала, що любов — це не лише те, що ми отримуємо, а й те, що передаємо далі.

Бо навіть тіні, якщо їх прийняти, можуть стати світлом.

Епілог

Минуло кілька років.
На полиці кав’ярні Оксани стояла книга — “Тіні нашої любові. Історія однієї родини”, написана Марічкою.
На обкладинці — стара вишня і підпис:

> “Ця історія — про те, як любов здатна пройти крізь зраду, біль і покоління.
Бо справжнє кохання не вмирає. Воно просто змінює обличчя.”

🌸 Кінець трилогії “Тіні нашої любові”