?️ ТІНІ НАШОЇ ЛЮБОВІ-2

Частина 1. Тихе життя

Минуло три роки відтоді, як Оксана і Андрій почали жити разом.
Село ожило: біля їхнього дому цвіли вишні, у дворі грала маленька дівчинка — їхня донька Марічка. Вона була схожа на Оксану — очі великі, допитливі, усмішка тепла.
Андрій працював у місцевій агрофірмі, допомагав людям ремонтувати техніку, а Оксана вела невеликий бізнес — випічку і доставку домашніх продуктів.

Здавалося, що життя стало нарешті спокійним.
Але спокій — річ крихка.

Частина 2. Повернення

Одного осіннього дня до села приїхав Максим.
Сивіший, спустошений, але з тим самим поглядом, у якому колись горіло бажання володіти всім. Його бізнес збанкрутував, партнери зрадили, грошей не лишилося.
Він шукав опори — і приїхав туди, де колись була любов.

— Оксано, я не хочу сваритись. Просто поговорити, — сказав він, стоячи біля хвіртки.

Андрій побачив його і мовчки стиснув кулаки.
— Тут тобі нема чого шукати, — відповів він твердо.

Але Максим не поїхав.
Він оселився у сусідньому селі, сказавши, що хоче “почати спочатку”.
І тоді почалося.

Частина 3. Тіні минулого

Селяни почали шепотітись — “колишній повернувся”, “ще буде біда”.
Оксана намагалася не зважати, але кожна зустріч з Максимом тривожила.
Він почав навідуватися нібито з дрібними справами — допомогти, принести документи, підкинути грошей “на дитину”.
Але у його словах завжди ховалася провина і бажання реваншу.

Одного разу він залишив на лавці біля дому коробку — у ній були старі фото, їхні з Оксаною. І записка:

> “Ти ніколи мене не забудеш. Тіні минулого завжди поруч.”

Андрій розлютився, але Оксана попросила не чіпати його:
— Він сам себе знищить, — сказала тихо.

Частина 4. Випробування

Одного вечора Федір раптово знепритомнів.
Серце.
Оксана та Андрій перевезли його до лікарні у місто. Поки вона сиділа біля ліжка, Максим з’явився знову — цього разу інший.
Без зухвалості, без гніву.
— Дозволь допомогти, — сказав він. — Я винен перед тобою, але не хочу, щоб він страждав через мене.

Вперше за довгий час Оксана побачила у його очах щось справжнє — не гординю, а жаль.
Андрій, побачивши їх разом у лікарні, не витримав — ревнощі спалахнули.
— Ти знову йому віриш? — кинув різко.

Між ними виникла холодна стіна.
Любов, перевірена зрадою, мала пройти випробування довірою.

Частина 5. Прощення

Федір видужав.
Одного дня він зібрав усіх за столом — і сказав:
— Ви всі молоді, гарячі. Але життя коротке. Не носіть у серці зло. Бо воно, як іржа, роз’їдає найкраще в людині.

Ті слова ніби зупинили час.
Максим опустив очі, Андрій стиснув Оксанину руку.

Через тиждень Максим поїхав.
Залишив лише короткий лист:

> “Я не заслуговую на те, щоб бути поруч, але прошу — не забувайте, що я був.
Якщо колись зможу спокутати — повернуся іншою людиною.”
 

Частина 6. Нове коріння

Минув рік.
Марічка підросла, Оксана відкрила власну кав’ярню у місті, Андрій допомагав із фермерством.
Тетяна стала бабусею — вона приїжджала щовихідних, готувала вареники і казала:
— Діти, головне — щоб ви берегли те, що маєте. Бо любов — то не вогонь, то земля. Якщо не доглядати, заросте бур’янами.

Увечері, коли сонце ховалося за обрій, Оксана вийшла на подвір’я.
У повітрі стояв запах яблук і диму, Марічка сміялась у дворі, а Андрій підходив, обіймаючи її ззаду.

— Знаєш, — сказала вона, — я більше не боюся минулого. Воно стало просто частиною дороги.

— Бо ми її разом пройшли, — відповів він.

Епілог

Через кілька років лист прийшов із-за кордону.
Коротке повідомлення:

> “Я знайшов себе. Дякую, що навчили мене любити по-справжньому.
Максим.”

Оксана довго тримала конверт у руках, потім поклала його між сторінок Біблії — як спогад про життя, яке зробило її сильнішою.

Тіні минулої любові розтанули.
А на їхньому місці виросло нове коріння — міцне, правдиве, живе.

  💛 Кінець другої книги.