56

– Що значить він зник? – перше, що різко прозвучало від Гвенделін після довгої паузи.

Я знизила плечима, невпевнено показуючи руками на пусту полицю так, ніби після цього помаху, диск магічним способом знову з’явиться на місці, але… Місце так і залишилось пустим. Від нервів почала закусувати губи й ловитися поглядом за Майлза немов за рятувальний круг, хоч той сам почав нервувати після почутого.

– Там, де він зберігався, його немає. У документації, де я могла його випадково залишити, теж пусто. Де він ще міг подітися… не знаю.

Жінка підійшла впритул до мене, ледь не штовхаючи, щоб оглянути теки самостійно. Не побачивши того, що планувала, Гвенделін підняла очі, сповнені чистою злістю й ненавистю. Ось після цього мені точно кінець. Вона буде зневажати мене до кінця навчального періоду як мінімум, згадуючи цей випадок. І це ще квіточки! А якщо повідомить адміністрації Академії? Чи ще гірше – організації конкурсу? Ми пролетимо з конкурсом як пробки над Парижем! Суцільний сором!

– Тобі можна бодай щось довірити, Рейчел Аддамс? Чи ти вже геть ні на що не годишся?

Я підібгала губи, давлячись тяжким повітрям.

– Він не міг пропасти просто так! Впевнена, що його хтось викрав.

– Як його могли викрасти, якщо до вашої персональної студії звукозапису підходить єдина ключ-карта, яка знаходиться у тебе чи Майлза?

– Я не знаю. Я… – ось так звучав відчай. Мене почало нудити не на жарт, і я ледь подавила в собі жагу зірватися, коли мій партнер долучився до розмови:

– Карту могли викрасти, поки ми не бачили, підробити – що завгодно. Конкуренція і не на таке може підштовхнути, – його зуби вишкірились під злісною посмішкою. – Ми запишемо нове демо, в чому проблема?

Гвенделін Бланш тепер повністю перемкнулася на хлопця, ніби я в студії розсіялася. А у Майлза на обличчі знову з’явився той самий задумливий погляд, який насторожував вже довший час. Від якого я так старалася його відволікти.

– Від тебе, Майлз Маллен, я такого ще більше не чекала.

– Аналогічно, міс Бланш.

– Ти мене розчарував.

– Яка жалість.

Напруга зростала і дихати стало ще важче. Я обійняла себе руками, щоб відволіктись від холоду, який різко накрив моє тіло. Мені потрібно було припинити цю перепалку, поки не отримав на горіхи ще й Майлз:

– Я справді шкодую, що не заховала диск надійніше, – промовила на видиху.

Власна самовпевненість вкотре поставила мені підніжку. Виявляється, і я можу помилятись. Можу виконувати щось не на відмінно. Можу підставляти, хоча я до останнього надіялася, що на це більше здатен Маллен.

Але тепер я не боюсь визнати того, що також не ідеальна.

Почувши мене, обоє здивовано глянули у мою сторону. Я тримала на лиці маску гідності, як тільки могла, попри все бажання вибігти й розплакатись у коридорі. Гвенделін стиснула зуби, спалюючи мене недобрим поглядом, і я дозволяла їй це. Все одно її більше не переконати у зворотному – я, як і була, так і залишуся для неї «випадковою студенткою, яку тягне місис Грей». Те, що я навчалася на гранті, що сама вигравала конкурси й дотягнула з найвищою стипендією до крайнього курсу – не являлось для міс Бланш авторитетом.

– Диск, байдуже який: перший, другий, чи десятий – повинен стояти у моїй вітальні через годину. І не більше.

– Але аудіо обробляється більше ніж… – заперечила я, але та змусила мене замовкнути лише одним, ще страшнішим, ніж раніше, поглядом.

– Я все сказала, – вигукнула вона строго і шикнула на Майлза, ніби підтверджуючи: – Інакше пиняйте на себе.

Жінка вийшла, залишаючи нас з Майлзом у напруженій обстановці зовсім самих. Що він, що я не знали, як чинити далі. Та зрештою, партнер нагадав:

– Потрібно працювати. У нас мало часу.

– Ти більше нічого не скажеш? Як щодо того, що диск зник? Тебе це не бентежить?

– Рейч, справді, як він міг зникнути? Скоріш за все, ти поставила його де-інде й забула.

Я шоковано відкрила рота, почувши його слова. Раніше його такі слова не відбивалися дзвоном у моїх вухах, але зараз…

– Я точно пам’ятаю, що залишала диск на першій полиці у тумбі, і єдине про що шкодую так це про те, що не носила його з собою. Його хтось мусив вкрасти.

Партнер не зморщив жодну зморшку на обличчі, почувши невеселий висновок, проте щось у його погляді змінилося:

– Хто, якщо ніхто крім нас не має доступу до студії? Чи ти знову натякаєш на те, що це міг зробити я?

Очі округлилися, не очікуючи такого повороту подій. Я б збрехала, якби визнала, що не думала про це раніше, бо сама міркувала над таким планом, але не тепер, коли ми на зовсім іншій сходинці... Надто багато було розмов і дій, які засвідчували те, що Майлз на таке не здатний. Принаймні у тому, що стосується роботи. Я поважала його жагу до виграшу і бачила, як прискіпливо він готує себе до конкурсу, бажаючи зробити все на відмінно.

– Що? Ні! Я…

– Ну звісно, кого ж іще звинуватити у своїх невдачах.. тільки Майлза Маллена! – він розкинув руками, вказуючи на себе. – Час іде, але все одно є дещо незмінне: це те, що шостого листопада у нас сварка.