55

Ніхто з нашої пари не наважився першим вийти з автівки, коли Майлз виграшно припаркувався навпроти готелю. Він не квапився глушити мотор, бо задумався про щось, пильно вдивляючись у натовп, який стояв біля парадного входу. Троє дівчат-учасниць дуже бурхливо щось обговорювали, час від часу регочучи, згинаючись навпіл. Мої очі звузилися впізнавши Клару. Ту, яка ще у перший день на реєстрації знецінила мене – представилась тільки для того, щоб я познайомила її з Малленом, підтримавши ідею Лайї.

Лайї, яку вже встигли дискваліфікувати… Ось вона карма. Сподіваюсь, Клару вона скоро теж настигне. Як і всіх, хто раніше бажав мені шкоди.

Та чи хотіла я, щоб серед списку всіх кривдників шкоду отримав і Майлз? Раніше сказала б точне «так», а зараз…

– Як тобі наше сьогоднішнє побачення?

На моєму обличчі застив невидимий жах, почувши його запитання. Важко було не сіпнути бровою, але я перепитала напрочуд спокійно:

– Побачення?

– Фейкове побачення, Рейчел Аддамс, – він ліниво усміхнувся, ще досі не глянувши на мене після зупинки. – Як і наші стосунки, в принципі.

Я міцно зчепила зуби, щоб не зашипіти у відповідь на його льодяний тон.

– То ж… Все те, що ти говорив мені раніше теж фейк?

Цими словами я таки змусила його повернути голову у мою сторону. Його риси зображали здивування.

– Ти чого? Я сказав це жартома. Відколи ти стала ображатися на такі фрази, а не придумувати щось цікаве у відповідь?

Я й сама не знала. Надто багато змінилося за останній час. Мої думки та почуття були зовсім не схожі на ті, які палали всередині раніше.

– А якщо серйозно, то що дійсно відбувається між нами? Як одним словом пояснити це все? – змахнула руками я, окреслюючи масштаб тих проблем, у які ми вляпались. – Для чого були ті всі признання, дотики й поцілунки на самоті, якщо повернувшись до Англії, ми…

Слова, які так відчайдушно рвались, застрягли у мене на язику, боячись прозвучати вголос. Моя рука лягла на шию, ніби щось фізично її стиснуло, але крім першіння у горлі більше нічого не було. У Майлза виділилась зморшка між бровами, коли він повторив:

– Ми що?

Страх. Саме це відчувалося у його голосі й мені точно не почулось. Я важко проковтнула ком у горлі. Серце болісно стиснулося, стукаючи у швидшому темпі, ніж зазвичай. Набравшись сміливості, я розвела вуста, щоби сказати недоказане, але мене налякав стукіт у вікно з боку водія. Я неспокійно засовалась на кріслі, як і сам партнер, який з нецензурними словами опустив вікно, але й за склом я роздивилась, що це Клара. І як ми не помітили того, що вона підійшла?

– Привіт, Майлзе, я… – почала дзвінко дівчина, вишкіривши зуби від щастя, проте помітивши мене позаду, її усмішка змеркла, а моя навпаки блиснула. – Ох, ти не один…

– Привіт, не один, – відповів хлопець, підтверджуючи. – Ти щось хотіла?

– Ми вирішили зібратися з Ерікою та Зельдою потанцювати у хорошому нічному клубі у центрі міста. Може, складеш нам компанію?

Я скривилася, коли почула у її голосі звернення до однини. Тобто, у цій компанії моєї присутності не бажають. Ну й не дуже хочеться, якщо чесно. Майлз, раптом таки погодиться, то заради Бога, нехай…

СТОП.

"Будьте обережними та не погоджуйтеся на жодні пропозиції. Ви сильна команда, і вас, скоріш за все, теж планують скинути з дистанції ".

Перш ніж я додумалася попередити про це Майлза, партнер сам відповів, приємно здивувавши:

– Пробач, не сьогодні. Ми з моєю партнеркою маємо ще деякі справи.

Майлз кинув короткий погляд на мене, лише очима показуючи жест, щоб я вийшла за ним. Він врешті-решт заглушив мотор і відчинив дверцята, змушуючи Клару відскочити вбік. З мене вирвався тихий смішок, коли я побачила її роздратований вираз обличчя.

– Пізно вже, справи можна відкласти на завтра, – намагалась переконати дівчина, навіть не звертаючи на мене увагу, хоча я стояла поблизу.

Нехай пробачить мені Майлз, але я не втрималася: спеціально взяла партнера попід руку, отруйно усміхаючись суперниці:

– Справді пізно, не витримаю вже ніяких справ. Йдемо спати.

І крайнє речення було зовсім не запитальне. Майлз спершу напружився під дотиком, але коли второпав до чого веду, накрив своєю другою долонею мою руку, додаючи надокучливій стерві:

– Так… Спати, – усміхнувся той настільки гарно, наскільки вміє, і потягнув мене до входу в готель, кидаючи на прощання Кларі: – Весело вам потанцювати.

Ми пройшли декілька сходинок, коли я обернулася й побачила її зовсім насуплену, до якої підійшли подруги, щоб дізнатися, що сталось. Як тільки вона зустрілася зі мною поглядом, то попередній вираз змінився на більш сердитий. Тут я теж не втрималась, зловтішаючись її реакцією:

– Надобраааніч, – витягнула слово я, зі всіх сил стараючись триматися професійно, і, обернувшись спиною, витягнула руку позаду, щоб показати середній палець. 

Ох, як же шкода, що не бачу їхніх лиць у цей момент!