54

– Давно нічого не чула від тебе, Міллі? Як ти? Як малеча? – поцікавилась я, застеляючи ліжко після ранкового душу.

Ми з кузиною не говорили з тих пір розмови у вітальні тітоньки Дії та Альберта. Бувало, що вона могла щось написати й спитати, але через брак вільного часу я просто читала її повідомлення і забувала відписати.

– Привіт, Рейчі, – сказала привітно вона. – Ми нарешті оселилися у новій квартирі, тому вже все чудово. А малеча росте. І непогано так, якщо судити з розміру мого живота на тринадцятому тижні. Я вже перейшла на штани з гумкою.

Її сміх завібрував у слухавці.

Я навіть уявити не можу Міллі з маленьким животиком, ніби досі сумніваючись у тому, що вона вагітна. Вже дуже хочеться побачити її і переконатись у цьому на власні очі.

– І хто ж там живе? Моя майбутня племінниця чи племінник?

– Це надто малий термін для того, щоб знати точно, але лікарка натякнула на дівчинку.

Тепер і моя усмішка розтягнулася на всю ширину.

– О-о-о, це ж так чудово, Міллі! Ти з дитинства мріяла про донечку, граючись маленькою Барбі.

– Тепер у мене буде справжня Барбі. Якщо, звісно, до двадцятого тижня вона не стане Кеном, бо це можливо, – вона знову засміялася і я разом із нею.

Паралельно дівчина скинула мені фото з ультразвукового дослідження, де вже чітко було видно маленький сформований плід, а не лише крапочку, яка була на знімку минулого разу. Я розтанула від хвилі щастя, яка різко накрила мене у той момент. Колись і я хочу відчути те, що зараз відчуває Міллі. Але тільки після організованої успішної кар’єри. Для цього для початку треба перемогти у конкурсі. 

– А як твої успіхи у підготовці до шоу? Хоча ні, не кажи, я й так знаю: тут весь Ліверпуль гудить про вас. Тебе ще не переслідують божевільні фанати?

Це була правда: наша популярність з Майлзом росла так само швидко, як  математична прогресія. За моїм основним профілем у соц.мережі стежило вже майже сто тисяч підписників, а сповіщення про повідомлення приходило ледь не щосекунди. На вулицях також стали впізнавати, що не могло не тішити. Це відчувалось, як початок чогось нового й грандіозного. Такого, про що я давно мріяла і воно нарешті почало збуватись.

– Фанати так, але не божевільні, на щастя, – я поправила подушку й нарешті плюхнулася зверху. – Я втомлююсь страшенно, якщо чесно, бо ми з Майлзом маємо вже мінімум дві репетиції вдень. Плюс ще інтерв’ю, фотосесії, формальні і неформальні зустрічі з іншими учасниками, але… Я відчуваю себе у своїй тарілці. Ця вся справа приносить мені таке колосальне задоволення, що я не проти працювати ще більше, тільки щоб це відчуття нікуди не зникало.

– А як справи з Майлзом? – у її голосі було чутно хитрий підтекст.

Я, немов завчила відповідь наперед, на автоматі кажучи:

– Нормально. Він хороший партнер, який знає, що робить. – у голові пронеслось «і це не тільки роботи стосується», але звичайно, що я не скажу цього вголос. – Не тягне мене на дно і вже добре.

– Бачила ваші фото у мережі. Всі так чітко будують різні теорії про ваш статус стосунків, а ти так і не признаєшся, яка з них правдива, кузино. Мої гормони змінилися: я й образитись за таке зараз можу.

Я й сама бачила всі ті теорії, які придумують про нас фанати на різних форумах (там навіть спеціальні сцени малюють), але, згідно контракту, ми не можемо коментувати наші стосунки аж допоки не розпочнеться фінал. Тільки зображати, що між нами напевно щось таки є, щоб не пропадав інтерес.

Але ж кузині я можу дещо розповісти?..

– Немає ніякого статусу, Міллі. Принаймні, поки що. Є хімія, але її вбиває робота і ціль, за якою ми приїхали сюди, власне.

Це була напівправда, бо після нашої пригоди у примірочній більше нічого не відбулося, хоча минуло два дні.

Ми надто зайняті роботою і, можливо, це й на краще. Тому що, якщо всі ці розпусні дії продовжаться, я програю своїм залізним почуттям. Гвенделін Бланш також щось помічає, бо стоїть над душею кожну репетицію, уважно стежачи за кожним нашим рухом, як Цербер: варто мені тільки повернутись до Майлза і затриматись на його гарному, зосередженому обличчі надовше – її очі випаровують отруту. Вона то різко, ніби випадково, щось кине на землю, то тупне ногою з криком «зосередьтесь» або ж взагалі дасть якесь нове, зовсім недоречне завдання для мого партнера. Наприклад, як сьогодні послала його за фотографіями для характеристики, яка писалась для керівництва нашої Академії Мистецтв. І цілий ранок через це я самотня.

І ніби чудово, я мала б радіти, але з Майлзом…

Чорт. Заради всього святого, мовчи, Рейчел Аддамс.

Я насолоджувалася вільними та спокійними хвилинами за ранковою кавою, переказуючи Міллі свої враження від поїздки до Штатів. Передавши привіт всім своїм родичам через неї, ми завершили розмову, і я на секунду прикрила очі, поки знову не задрімала. Ненадовго, звісно, бо через декілька хвилин почула, як відчиняються вхідні двері номера. Спершу я чекала на те, що Майлз сам зайде, бажаючи показати мені знімки, але хвилина, дві, три минуло і досі нічого.

Це на нього не схоже.

Звісивши ноги з ліжка, я сама наважилася знайти його. У спільній вітальні його не виявилось, тому мої пальці вистукати звичний ритм на дверях у його спальню. Після того, як я почула його глухе «ввійдіть», я потягнула за ручку, відчиняючи двері. Його кімната була ідентична моїй, тільки тут було два односпальні ліжка, які він все одно з’єднав разом. Він відірвався від знімків, які розглядав біля вікна, і заговорив до мене: