51

Замість традиційної вечері у ресторані цього готелю з учасниками, ми з Майлзом вирішили замовити їжу в номер і поїсти наодинці. Ні він, ні я не хотіли жодної компанії зараз.

Ми розклались на дивані у вітальні, накрились пледами й взяли по тарілці у руки. Я вибрала запечені овочі з рибою, а Майлз щось схоже на стейк з яловичини. Поки я населяла броколі на виделку, почувся голос хлопця, злегка невпевнений, що вже дивно для нього:

– Після прийому їжі… Чи часто у тебе повторюються…

Він не договорив, боячись підібрати не ті слова, але я й без того догадалась, про що хлопець питає. Я вкусилася за губу, думаючи над відповіддю, так і не направивши їжу до рота. Повз Майлза цей жест не проскочив: зразу помахав головою, кажучи:

– Забудь. Ти не мусиш відповідати, якщо тобі не…

– Наразі тільки тоді, коли сильно перенервую, – перебила його я, переступаючи страх і сором. – І головне: старатись не переїсти, щоб не виникло бажання спустошити шлунок.

Я старалась говорити спокійно, але насправді, всередині, мене дерли кігті. Ні, я не шкодую, що сказала про це Майлзу, але… Я боялась, що знання цього змінить його ставлення до мене. Але й на це навіть натяку на його обличчі не було.

Його очі пильно просканували мої емоції. Зрозумівши, що ці питання не викликають у мене жаху й паніки, він з обережністю продовжив питати:

– Ти не відвідувала психолога з цими симптомами?

– Я була у психолога та пройшла повний курс, проте це було… – спершу я говорила швидко, але, дійшовши до часу, який мала б назвати, з острахом зирнула на партнера, – П’ять років тому.

Між нами повисло неприємне напруження, тільки-но я договорила. Я ледь змусила себе відірвати очі від його щільно зімкнутих губ, коли він шкодував про те, що спитав, й повернутися до тарілки, удавши, що мене не зачепила ця розмова. Стараючись дихати спокійно, я вперше наважилась вкусити шматок броколі й рибки, а Майлз досі сидів не торкаючись своєї порції.

– Так дивно, – його голос знову розрізав тишу.

– Що саме? – пережовуючи, перепитала його, піднімаючи свої очі на нього, але не надовго.

– Сидіти тут з тобою за вечерею. Ніби ніяких чвар між нами й не було ніколи.

Дожувавши, повільно ковтнула їжу, виделкою колупаючи залишені шматки. Моя брова сама злетіла вверх, коли він домовив це. Не могла не нагадати:

– «Чистий лист» – це твоя пропозиція.

– Так, але… Це не ми. Несправжні ми.

Він взагалі не обґрунтував, що має на увазі під цими словами, але я й без того все зрозуміла.

Ми не зможемо забути того, що було ні за яких обставин. Не зможемо нормально спілкуватись одне з одним, якщо ігноруватимемо нашу історію. Я гадала про це весь день після розмови, боявшись промовити свої думки вголос, і вдячна Майлзу, що він сам заговорив.

– Та сварка і та конкуренція, вони… Зробили нас тими, ким ми являємося зараз. Ми виросли не тільки морально, а й професійно, бо ти, Рейчел, змушувала мене грати на інструментах днями й ночами, щоб тільки обійти тебе у тому клятому рейтингу.

– Аналогічно, Майлзе, аналогічно, – мої кутики губ вперше за вечір сіпнулися вгору.

– І ненависть… Це теж одна з емоцій. Негативних, зрештою, але… Вона також важлива. Гірше, коли, спілкуючись з людиною, емоцій взагалі немає.

– Навіть крізь той біль, який я пройшла, теж не хочу забувати те, що було, – визнала я, вражена його роздумами, бо вони ідентичні моїм.

Моя гарна порція тепер стала схожа на кашу. Я відклала від себе тарілку, витерла руки серветкою й сіла зручніше, продовжуючи зовсім серйозно:

– Не хочу забувати й етап, де ми дізналися правду та визнали свої помилки. Хоч запізно, але краще пізно ніж ніколи, еге ж? Ми просто ставимо галочку навпроти цього пункту, і з новими силами переходимо до нового етапу.

– Це якого ж? – Майлз загадково примружив очі, нахиляючись до мене ближче.

Його обличчя знову прикрасила зваблива усмішка, але я не збиралася вкотре потрапляти під такі «чари».

Поки що.

– Ми дует, який непогано взаємодіє разом. Якщо спілкуватимемося привітно, як зараз, й надалі, то, можливо, навіть зможемо знову стати друзями та…

– Друзями?

Це питання прозвучало від нього з дивною інтонацією. Ніби він не повірив у те, що почув. Але я кивнула, спеціально дражнячи й слідкуючи за його різко зміненою реакцією.

Як би сильно не хотіла Майлза, знаю, що між нами нічого не вийде. Обоє ми запальні й вперті, що зробить наше спільне життя просто неможливим. А це ще я не згадала про те, що ми – кар’єристи, що вже ставить хрест на будь-яких стосунках.

Поки я витала у хмарах своїх думок, Майлз раптово витягнув свою руку так, щоби я потиснула її. Я вигнула брову у німому запитанні, незрозуміло дивлячись на його жест. Він, знизивши плечима, чітко відповів:

– Якщо хочеш бути друзями, Рейчел Аддамс, ми спробуємо бути друзями.

Тільки-но почувши те, з якою інтонацією він вимовляє моє ім’я, я завмерла й вкусилася за язик. Дивлячись у майже повністю потемнілі очі, зрозуміла, що втратила у халепу: у голові зразу спалахнули спогади нашого першого поцілунку і тієї сцени, на цьому ж, бляха, дивані після хелловінської вечірки. Шкіра у тих місцях, де в той вечір блудили його руки, зрадливо вкрилась сиротами.