50

POV Rachel

Якась рушійна сила керувала мною у той момент, коли я потягнулася до Майлза, захоплюючи його вуста своїми. Це було схоже на піщану бурю, тайфун або ж цунамі. Як щось без сумніву правильне й водночас надто хибне. Неначе довгоочікуваний подарунок, який нарешті отримав або мрія, яка збулася.

Майлз Маллен завжди був моєю таємною мрією.

Моя несподівана дія збила партнера. Я вперше помітила його повну розгубленість і вже вирішила відсторонитись, з соромом опускаючи очі та паралельно вибачаючись за такий порив, але Майлз стиснув мої пальці міцніше, не збираючись відпускати. Тепер поцілунок вів він, рвано й пристрасно прикушуючи губи, при цьому не залишаючи на них жодного живого місця. Моя рішучість нарешті звільнила його, дозволяючи робити те, на що б хлопець сам не наважився.

Час навколо зупинився, і ми занурились у світ, де були лише я і він: жодного конкурсу, жодної конкуренції й жодної ненависті. Цілунок тривав кілька секунд, а відчувався як вічність. Моє серце билося так швидко, що здавалося воно може вискочити із грудей.

«Бо я кохав тебе».

Я б закричала від емоцій, які пробуджували у мені ці слова, якби не була зайнята…

– Ненавидиш мене досі? – прошепотів він крізь поцілунок, змушуючи мене тремтіти від задоволення.

– Так, – відповіла, знущаючись, але не відірвалася від його вже закусаних губ.

– Я мав би зробити це раніше.

– Чорт візьми, так, мав би.

Це відчувалось у рази краще, ніж я уявляла. Мабуть, це саме те, чого я чекала весь цей час. Просто не признавалася у таких бажаннях навіть самій собі.

«Рейч, будь ласка, не роби цього – пошкодуєш», – як грім серед ясного неба звучала підсвідомість, але той цілунок… Феєричні відчуття перевершували навіть найгучніший крик.

Але нам довелось відсахнутися, коли з коридору пролунав гучний стукіт. І тільки тоді, коли я шоковано глянула на Майлза зрозуміла, що допустилася найбільшої у житті помилки.

Він кохав – не кохає. Тоді, чому я його цілую зараз? Чому мною взагалі заволоділо таке диявольське бажання?

Як тепер нам взагалі спілкуватися далі після того, що сталось?! Невже на нас чекає ще одна розмова?!

О, Господи!

Мене так різко накрила паніка, що я навіть не помітила, як Майлз піднявся й пішов відчиняти двері й повернувся назад на балкон уже з Гвенделін.

– Не підкажете, чому я ледь не щодня повинна вам нагадувати про репетиції?

Я взагалі не знала, що відповісти на це. Майлз нервово закусував губи, сто відсотків ще досі відчуваючи на них присмак моєї ванільної гігієнічної помади, думаючи над тим, як виправдати наше спізнення, але я з переляку вимовила перша:

– Можна сьогодні пропустити репетицію?

– Звісно ні, чого б це? – від кураторки пролунав смішок, і вона не збиралась слухати мої пояснення, але я все одно відповіла:

– Дуже погано себе почуваю після інтерв’ю. Ви ж бачили, що там коїлось. Мені потрібно побути на самоті.

– Це шоу-бізнес, дитинко, це не єдиний скандал, який на тебе чекає. Якщо не готова до цього, то для чого їхала?..

– Гвенделін Бланш, – звернувся Майлз, обірвавши її на півслові. – Ми сьогодні пропустимо заняття. Я теж втомився.

– До конкурсу залишились лічені дні! – процідила крізь зуби вона, спалюючи мене та партнера очима. – Це безвідповідально.

Я не стрималась і вперше за весь цей час показала себе слабкою перед нею, кажучи жалісним голосом:

– Всього лиш день. Я раніше нічого більше не просила. Будь ласка, міс Бланш.

Ці слова змінили її поведінку. Риси стали поблажливішими, зморшки розправились, плечі розслабилися. Крізь видих жінка сказала, пригладжуючи на собі блузу:

– Відпочивайте сьогодні.

Якщо чесно, я здивувалась, що вона так швидко прислухалась і це змусило мене широко розплющити очі та кивнути вдячно. Ще раз обвівши нас очима, Гвен зачепилася за Майлза, затримавшись на ньому. Її брови злетіли до верху, помітивши щось. Невже сліди від моєї помади? Чорт, сподіваюсь ні. Губи привідкрились, ніби кураторка збиралася щось запитати, але вмить передумала, нарешті обертаючись до виходу. Що її так зачепило насправді?

Але всі роздуми посунулись на другий план, коли усвідомила, що ми з Майлзом залишилися знову наодинці. Я схопила плед руками так міцно, що аж кісточки побіліли. Обгорнулася ним, щоби піднятися й повернутися до своєї кімнати (насправді втекти), але хлопець заступив мені простір. Мені кінець. Я дивилася тільки на його сорочку, не наважуючись підняти обличчя, поки він сам одним легким дотиком, немов пір’їнкою, доторкнувся до мого підборіддя, змушуючи зустрітись з його очима.

– І? – запитав раптово він, а моє серце знову почало битися шалено. – На чому ми там зупинилися?

– Майлзе, я… – намагалась підібрати слова я, але всі вони плутались у моїй голові. – Це сталося під впливом емоцій.

– І що це за емоції?