47

Місто свободи поступово накривала темрява, проте ніхто не збирався спати сьогодні. Магія ночі Хелловіну вирувала навколо. Місячне світло, приглушене хмарами, моторошно розливалося над таємничими вулицями. На гілках дерев стояли дрібні свічки, які кидали темні тіні, які змінювали звичайні контури гілочок й листочків на страшніші форми. Багато людей зібралося на площі навпроти готелю. Всі у різних костюмах відомих героїв фільмів чи книг або у масках загадкових створінь. Я із захватом спостерігала за цим видовищем зі своєї спальні. Музику з площі було чутно навіть крізь зачинене вікно. Я всміхнулася сама до себе, зашторюючи штори.

Мої долоні пригладили ніжну тканину атласного плаття. Вже вкотре, до слова, завдяки тривожності, бо досі не вірилось, що одягла таке на себе. Я ще раз осмілилася подивитися у дзеркало.

Ніяк не вдавалось усвідомити до кінця, що дівчина у відображенні – це я. Ця зачіска з новим кольором волосся й макіяж вийшли просто неймовірними; підбори – саме ті, які люблю: з гострим носиком і стійким каблуком, але сукня… Вона прекрасна, але відкриває надто багато неулюблених ділянок. Низ сукні ще можна було терпіти, хоч та і мала незручні вирізи збоку на стегнах, через що знадобилося одягнути спеціальну високу білизну, а ось верх – повний мінус. Облягуючий топ на бретелях, який стискав все що треба й не треба одночасно: талія виглядала гарно, а ось груди й руки… Відкриті плечі – ситуація плачевна через товстенькі руки, а друге… Чесно, ніколи не розуміла дівчат, які мріють про великі цицьки, адже, камон, як носити ось такі відкриті речі спокійно, не відчуваючи себе дешевою повією? До того ж ніхто не задумується про те, яка це шалене навантаження для спини й наскільки об’ємним розмірам важко підібрати гарну білизну.

Я підтягнула верх ще раз, у надії хоч трохи прикрити свої форми, але це не допомогло. Ну зате точна копія Голлі Вуд, яку з мене й планували зробити дівчата. Образ для Хелловіну відпадний, але він краще б підійшов більш впевненій в собі дівчині, ніж мені. Моя впевненість дотепер лежить у глибокій ямі, з якої так просто не вилізти. Але цеглинка за цеглинкою… Принаймні десять штук таких і, гадаю, цього вже вистачить для хорошої самооцінки. Нехай буде так, що одна така цеглинка дорівнює одному виконаному завданню від Ві. Це означає, що одна штучка у мене вже на фундаменті. Чому не ризикнути забрати всі інші?

Чи таки переодягнутися поки є час?

Аргх!

Знову відвернувшись від дзеркала, я сіла на ліжко, закрившись руками. Мої зайві думки вже за звичаєм підливали олії у вогонь. Я концентрувалася на музиці знадвору, не піддаючись їм. Клацнула карточка у вхідних дверях і це означало, що прийшов як ніхто сам Майлз.

Ну зберись же! Ти виглядаєш гарно. Прийми це.

Поправивши густу гульку з волосся, я витягнула ще декілька прядок наперед. Знову підтягнула сукню, більш-менш змирившись зі своїм виглядом. У мою кімнату пролунав стукіт. Вдихнувши на повні груди, я видихнула і направилась до дверей. Серце билося так шалено, що аж світ крутився перед очима. Пальці лягли на ручку, невпевнено тягнучи її вниз, лише трішки привідкриваючи вигляд до вітальні.

– Ти готова?

Я втратила дар мови, дивлячись на образ Майлза Маллена. Довгий широкий чорний плащ, наразі розщепнутий, що хитається в різні боки, створюючи враження, ніби тіні танцюють навколо. Вільні штани з підтяжками на чорній базовій сорочці та стандартний чорний капелюх, який прикривав занадто багато його красивого обличчя. Але найбільше мене вразила холодна зброя у його руках.

– Це справжній ніж? – підозра, яка вирвалась у мене.

Від нього вирвався легкий смішок.

– Хочеш перевірити?

– А словами не можеш підтвердити?

– А так не цікаво.

Ну він просто неможливий.

Помітивши, як я втомлено закотила очі, Майлз демонстративно покрутив ніж в руках, лякаючи мене, а потім, ніби це прості ключі від машини, поклав його у кишеню.

– А як щодо мого питання?

Я закусила губу, не знаючи, як правильно про це попросити. Як взагалі йому показатись?! Але це ж Майлз... Чи навпаки: ЦЕ Ж МАЙЛЗ! Чому я так нервую?

– Мені потрібна твоя порада.

Майлз аж в лиці змінився, почувши мою фразу. Його грайливість в момент зникла, роблячись більш серйозним. А я в той момент, переборовши ніяковість, розкрила двері ширше, показуючи свій «лук».

– Іти на вечірку у такому вигляді нормально чи надто відверто?

Його брови злетіли вгору. Шкода, що свій телефон я відклала десь далеко, бо вираз його обличчя треба було зазнімкувати. Погляд Майлза безсоромно блукав мною, затримуючись на кожному вигині надовше. Я відчула, як хвилі тепла облили мої щоки, роблячи їх зрадливо рожевими, коли його очі подобали на сканер. Коли вони затримались на бюсті, я не витримала, покашлявши, й сказала:

– Мої очі вище, Майлз.

Той зразу виправився, але мені не полегшало від цього, бо коли наші погляди перетнулись, я відчула легке тремтіння у своєму тілі, яке означало, що щось похитнулося. Змінилося. Реакція вже інша.

– Пробач, – процідив він, прокашлявшись. – Просто…

Мені вже не треба було ніяких слів. Я зімкнула руки на грудях, закриваючись, і відповіла замість хлопця: