46

Дні летіли надто швидко, наближаючи найголовніший конкурс у моєму житті все ближче й ближче. Я присвячувала весь свій вільний час лише репетиціям і написанню пісні. З піснею діло йшло туго: я ніяк не могла дописати її через свої таргани у голові, тому Майлз запропонував свою допомогу із запасною, яку сам порадив підготувати раніше. Це здалось мені найбільш справедливим рішенням у командній роботі.

Дивно, правда? Ще місяць тому я б кричала про те, що встигну й сама все напишу, адже боялася б залишити на хлопцеві будь-яку відповідальність, але дізнавшись те, як той віддано служить улюбленій справі; побачивши на власні очі, які прекрасні у нього тексти; відзначивши, як він старається, щоби все було ідеально, я довірилась. Наразі ще не пошкодувала.

– Здається… Це саме те, що потрібно цьому конкурсу, – схвально промовив хлопець, читаючи мій остаточний варіант пісні у нашій студії.

Зі своєї скоцюрбленої пози на диванчику, я зразу вирівнялась тільки-но почувши його фразу.

– Тобі подобається?

– Звісно, – кивнув ще раз, запевнюючи мене, Майлз, і я подумки відсалютувала зі словом «єс». – І те, що ти використала мої рядки зі старих пісень… Мені приємно.

– У тебе гарні пісні, – призналась. – Я це не вперше тобі кажу.

Майлз відірвав свої очі від тексту, перевівши їх на мене. Пройшло декілька довгих секунд, перед тим, як він сказав:

– Раніше ти мені казала це п’ять років тому.

Я повільно видихнула, роздумуючи над наступними словами.

– Тому що тільки тоді ти просив мене сказати свою думку. Але той новий зошит з текстами, який ти дав на початку нашої співпраці… Я так і не сказала свого враження. Ти не просив про нього, але важко промовчати про те, що вони прекрасні.

Майлз занадто довго й пильно дивився на мене, мов сказала якусь дурість, що я встигла разів десять пошкодувати про свої слова, аж поки його обличчя не торкнулася легка, сором’язлива усмішка. Клянусь, навіть помітила, як легкий рум’янець з’являється на щоках. Побачивши цей його несподіваний стан, аж самій захотілося усміхнутись у відповідь, що я й зробила, не втримавшись.

– Дякую. Приємно чути це від тебе.

– Від мене? А що такого особливого в мені?

Я запитала це, не подумавши, але Майлз серйозно міркував над цим, чим ще більше здивував.

– Ти ж найкраща студентка Лондонської Академії мистецтв.

Моя усмішка зникла так само одразу ж, як і у хлопця. Вираз змінився на звичну серйозність. Щось занадто часто він почав це повторювати. Я запитала те, що мала спитати ще вперше, почувши таке:

– Хіба не ти? – звела здивовано бровою.

Майлз підібгав губи, опустивши понурий погляд.

Коли ми починали говорити про успіх когось із нас, то, з недавньої пори, він став уникати даних тем. Я вдавалася в питання, що могло статися такого, через що Майлз більше не ставить себе на перше місце, як буквально місяць тому. Та й взагалі, куди зникла та пиха і самозакоханість?

«А куди зникла твоя гордість після розмови з Майлзом у парку?» – підказала підсвідомість, і тепер я закусила губу, погоджуючись із нею.

Насправді багато чого змінила та розмова. І не тільки мене та Майлза, а й наше ставлення одне до одного. Мій холодний розум повертав мою свідомість до реальності, нагадуючи, що між нами все «тепле» давно минуло, навіть клята ненависть згасла. Зараз варто сконцентруватися лиш на партнерстві, як справжні професіонали, щоби дійти до перемоги, і я розуміла, що ці думки правильні, але серце…

«Тільки твоє серце знає, чого ти насправді хочеш. Переглянь всі варіанти у своїй голові, і на якому воно застукає жвавіше – це твоє. Серце ніколи не зрадить, при тому, що навіть розум можна обманути» – ті самі татові слова лунали у моїй голові, боляче нагадуючи, що серце тягнеться до Майлза не тільки, як до партнера.

Я шалено сумувала за ним, як за другом. Як за…

– Спробуємо розспіватися? – вивів мене з думок він, помінявши різко тему.

Розгубилася трішки, але кивнула. Майлз піднявся й, не чекаючи мене, зайшов до студії. Поки він налаштовував гітару, я спостерігала за ним з-за скла деякий час.

З того вечора, коли мені приснилась мама, ми більше не торкались особистих тем. Це було моїм проханням після того, як обоє заснули на балконі в тісних обіймах, а піднялися лише зі сходом сонця. І Майлз погодився, сам шокований від того, що трапилось. Я виговорилася, мені полегшало, але йому… Майлз немов взяв весь тягар на себе. Щось його мучило, і це не давало мені спокою. Знаючи те, що я вислухаю, як тоді історію про загибель його батька, і те, що від цього стане легше, він все одно мовчав. А це вже напружувало мене.

Покрутивши головою, я «вийшла» з трансу думок і направилася у студію до хлопця, концентруючись тільки на роботі.

***

Я сиділа за вечерею у загальній для всіх залі. Майлз вирішив пропустити крайній на цей день прийом їжі, тому я прийшла сюди сама. Я старалась повернути у норму звичне для себе харчування: не переїдати й не повертати їжу назад, як просила Ві ще у Лондоні. У мене виходило краще, поки я ігнорувала думки підсвідомості, на кшталт: