44

POV Miles

Без жодного попередження насмілився зайти у новий номер Гвенделін, оглядаючись навколо. Вона лиш з обережністю слідкувала за моєю постаттю в коридорі, ніби я прийшов сюди щось поцупити.

– Гарна кімнатка, – промовив я, щоби з чогось почати.

Номер для неї одної за розміром був більшим від нашого з Рейчел, як компенсація від готелю за незручності у день нашого заїзду, і вона ще виглядала незадоволено. Зупинившись розглядати розкішний інтер’єр спальні, я обернувся у проході й запхав руки у кишені, з викликом піднявши брову у німому запитанні. Нарешті це вивело Гвен на розмову:

– Задоволений, що вигнав мене?

– Чому так грубо? Я просто спитав у адміністратора, чи не звільнився часом якийсь номер, який вони нам заборгували, і глянь, які покої запропонували мені у подарунок. Гріх відмовлятися.

Її насуплені брови вирівнялись, почувши мої слова, і риси обличчя дещо подобрішали. Вона відійшла від приліжкової тумбочки, де ще п’ять хвилин тому розкладала різні флакончики з косметикою, й наблизилась до мене. Занадто повільно, щоби зробити акцент на те, як спокусливо рухає стегнами.

– Я зрозуміла, чому ти насправді захотів окремого номеру.

Я досі стояв нерухомо біля порогу, не догадуючись, про що вона, поки її фігура не стала навпроти, а руки не лягли мені на прес. Перш ніж я встиг щось сказати у заперечення, вона продовжила:

– Треба було зразу сказати, що хочеш усамітнитися зі мною подалі від незайманих вух своєї напарниці. Занадто великий ризик попастися.

Гвенделін перейшла межу, коли нахилилася губами до мого вуха, шепочучи непристойності. І вона аж здригнулася, коли я взяв її руки у свої, раптово відсторонюючи від мого тіла. Мій голос був льодяним, коли промовив:

– Ні, у мене й гадки такої не було. Я ж попереджав, що не спатиму з тобою після того, як ми сядемо у літак до Нью-Йорка.

– І це твоє остаточне рішення?

– Так.

Вона відсахнулась від моєї хватки та гордо підняла підборіддя, дивлячись зверхньо. Гнів знову «прикрасив» її лице, показуючи дрібні зморшки на лобі.

– Я не впізнаю тебе останній місяць. Ти став таким холодним й жорстоким до мене. У чому річ?

Я проігнорував це запитання, адже сам не мав на нього чіткої відповіді. Тим часом у моїй голові крутилося інше:

– Одна ситуація не дає мені спокою, і я підозрюю, що ти у цьому замішана.

– Що за ситуація?

Я повільно обійшов жінку, стаючи ближче до вікна, спостерігаючи крізь легкий туман, як внизу у готель заходять нові люди для того, щоб поселитися. Мені знадобилося трохи часу, щоби сформулювати правильне речення:

– П’ять років тому, як я тільки поступив, оголосили перший конкурс для показу талантів. Ми з Рейчел тоді подали заяви разом і… її заява пропала. Ти нічого про це не знаєш? – повів я, стежачи за її реакцією.

Здається, я спіймав її на гарячому: вона посерйознішала й погляд її став розсіяним. Але підборіддя гордо ще трималося, коли Гвен підійшла до мене впритул й спитала, приховуючи тремтіння у голосі:

– Для чого тобі раптом згадувати події п’ятирічної давності? Це дивно.

– Бо для мене це важливо. Так що? – наполягав, не зводячи з кураторки очей.

Я мусив дізнатися правду будь-яким шляхом і довести свою невинність Рейчел. Тільки так між нами зможе щось вийти. Гвенделін стривожила мене, коли закусивши губу, хитро посміхнулася. Я ніколи б не подумав, що мені коли-небудь запропонують такий шлях:

– Я дещо знаю, але не можу тобі сказати це просто так, адже занадто великий ризик. Пропоную угоду, Майлз Маллен: quid pro quo (з лат. послуга за послугу).

І яким було моє здивування, коли вона відійшла на крок назад, не зводячи погляду від мене, до ліжка й напівлежачи сіла, поклавши ногу на ногу. Її спідниця задерлася до непристойного вигляду.

– Ти забираєш свої погані обіцянки назад і я тебе пробачаю, після чого ми пристрасно миримось, а потім розповідаю все, що захочеш, – одна її нога піднялася разом з підбором, проводячи носиком туфельки по моїх ногах уверх. – Або ж.. ти йдеш звідси ні з чим: без відповідей і без задоволення.

Я терпів доти, доки її нога не підповзла до мого паху, роблячи сильніший натиск, як у покарання. Мій розум уже не був настільки тверезий, як мить тому. Я ледь не прогарчав:

– Пропонуєш бути вже не твоїм бойфрендом, а підстилкою?

Гвенделін задоволено муркнула, коли моя рука схопила її за щиколодку, підтягуючи ногу вище для того, щоб відштовхнути, але вона подумала про зовсім інше й взагалі розійшлася, відсунувши другу довгу ногу вбік, відкриваючи себе на показ для мене. Але я ще тримався, вдивляючись тільки у її втішне лице.

– Ти розсердив мене тоді, коли встав на сторону Аддамс й змусив просити вибачення перед нею. Мій бойфренд такого б не зробив. Але, якщо ти спробуєш зробити щось таке, щоби я забула цю прикру ситуацію, то все може змінитися.

Я стиснув зуби настільки міцно, що можна було почути скрип моєї щелепи, якщо прислухатись. Підсвідомість кричала «біжи, поки не пізно, це пастка», але тіло… Тіло реагувало по-іншому на ці її дотики, слова та дії. Проте уява зображувала не Гвенделін, яка фізично тут поруч і продовжує знущатись, а малювала іншу постать…