41

Попередження від автора: всі чутливі читачі, читайте, будь ласка, главу з обережністю. Вона містить детальні описи розладу харчової поведінки. Дякую за увагу.

– Я пригадую лише те, що ти прийшла до мене й виглядала подавлено. І клянусь: не знав, яка причина цьому, навпаки – хотів дізнатись, що трапилося. Про яку в біса заяву ти говориш? Ти весь цей час думала, що її забрав я?! – не витримав на останок Майлз і підвищив тон, а мене аж переклинило.

Вперше не знала, що вимовити. Схоже на те, що він каже правду, але те, що бачила я – не відповідає його словам.

– Не намагайся маніпулювати й перевести таким чином вину на мене! Звідки тоді той листочок з’явився у твоїй зачиненій шафці, чорт забирай?!

– Клянусь, я не знаю, – відчайдушно відповів Майлз, присідаючи навпроти мене навпочіпки.

Я механічно відсунулася, не розуміючи його мотивів. Почувала себе настільки розгублено, що важко пояснити.

Це ж означає, що було витрачено п’ять років на марні звинувачення? З одної сторони я рада, що Майлз заперечує свою вину, але з другої: проґавити стільки часу на образу й ненависть? Так… безглуздо.

Я ж не могла помилятись? Чи таки помилилась?

– Я спробую визначити, хто підставив мене, бо я… Я не зміг би так скривдити тебе, Рейч, бо я лю…

Ця фраза не мала злітати з його вуст, тому що хлопець зразу замовк. Тіло заклякло після його недоговореного речення. Я вигнула брову, в надії, що він докаже, але Майлз завмер, закусивши губи, й навіть відвів погляд. Ні, я хочу, щоби він завершив почате! Ми тоді не договорили, і що вийшло?

– Ти… Що?

Мій голос звучав невпевнено, наче я боялася почути відповідь, але все одно наполягала.

Він же не відчував щось більше до мене?..

Щойно ця думка промайнула у моїй голові, серце забилося швидше, а тиск підскочив.

– Я цінував тебе більш ніж інших, бо ти була моєю єдиною люблячою подругою.

Тепер мені було соромно, що я взагалі це припустила. Звісно, що для Майлза я була хорошою подругою на першому курсі й не більше. Як зараз пам’ятаю, як за ним полював натовп найкрасивіших дівчат Академії, і він ніколи не був обділений жіночою увагою навіть поза навчанням. Мене зовсім не можна було порівнювати з ними: я виглядала гірше. Та навіть попри це, Майлз часто обирав мою компанію. Одна з тих дівчат колись пробувала зачепити мене, коли замість побачення з нею, Маллен з’явився у мене на порозі, щоби я оцінила його нову пісню, сказавши мені такі слова: «він з тобою тільки через жалість». Тоді я відповіла їй, що ці слова – суцільна нісенітниця. Але тепер, коли так багато змінилося між нами, це все більше походило на правду. Я була незграбна тоді й, на жаль, залишаюсь незграбною досі, навіть попри те, що робила безліч спроб, щоб змінити це.

– Чому ти взагалі дружив зі мною? Я ніколи тебе про це не питала.

Цікавість розв’язала мій язик. Майлз зробив такий вираз обличчя, ніби згадував все наше минуле. Мені знадобилося терпляче чекати, перш ніж він почав:

–Тому, що ти допомагала, нічого не просячи у відповідь, як це робили інші. Ти могла підтримати будь-яку мою розмову, а мені водночас було цікаво слухати тебе. Особливо, як ти розповідала про музику, ніби це було твоїм основним джерелом сили, а якісь дрібні, але радісні моменти могли надихнути написати новий шедевр. Ти гідно оцінювала мою музику й не соромилась казати правду, якщо щось не подобалось, тим самим удосконалюючи мене. Ти… просто була собою Рейч, і ніколи не «підлаштовувалась» під когось, щоби сподобатись.

Я підняла брови вверх, намагаючись прочитати по його емоціях, чи правду він каже, адже це звучало так ідеально. Занадто ідеально для мене.

Мовчала занадто довго, і Майлз чекав бодай на якусь відповідь, не покваплюючи. Він тим часом піднявся, стряхнувши пальто, й став поруч, склавши руки на грудях.

Мій стан не можна було описати словами. Одна моя частина тримала мене на тому самому місці та закликала не вірити баладам хлопця, а інша понад усе мріяла про перемир’я й забуття всіх образ. І, як не дивно, я схилялась до другої.

Я так втомилась…

Я ніяк не очікувала знову почути голос Майлза, який запитував:

– То ти справді зненавиділа мене через заяву, яку думаєш, що вкрав я?

– Так, я гадаю, що ти планував це з самого початку, бо бачив у мені конкурентку.

Він гірко усміхнувся спершу, але потім знову начепив на себе серйозну маску.

– Чорт візьми, всі п’ять років… – процідив крізь зуби, розлючений Майлз, дивлячись кудись вдаль.

Як мені цікаво, про що він думає! Про то що я: що ми втратили ці п’ять років? А на що ми могли їх потратити, якби я не знайшла заяви? Як би все склалось тоді?

Про це зараз можна лише думати-гадати. А повернувшись до реальності, знову вдаритись обличчям об землю, згадавши, що було втрачено цілих п’ять років.

– Я теж хочу знати, чому ти спілкувалась зі мною. До того, що сталось.

Я знову за довгий час подарувала йому відкритий погляд. Тепер мій біль перейняв і він – це можна побачити у його глибоких карих очах. Раніше вони світилися, а зараз виглядали занадто тьмяно. І повіка була вище, коли партнер усміхався. Зараз вона опустилася зовсім до низу.