35

POV Miles

З рук Рейчел ледь не випали всі речі, які вона тримала. Я розумів її стан, адже сам стояв шокований. Гвен взагалі нічого не згадувала про те, що може їхати з нами. Тоді, що це за дурня така вийшла у крайній момент?

- Чому ми дізнаємося про це тільки зараз? – закліпала часто дівчина своїми великими очима, не зводячи їх з кураторки.

Чорт візьми, я теж хочу це знати! Я мав величезну надію на те, що ми за цей місяць віддалимося. Тобто, за моїм планом, Гвен знайшла б собі когось кращого, а я натомість полинув у музику. Тепер, коли вона летить з нами, від неї спокою не буде. Потрібно було закінчити все ще у ту ніч, коли ми бачились напередодні, а я відтягнув. Знову. Дурень.

Гвен клацнула язиком, не втішаючись нашою реакцією, і полізла у сумочку, щоб дістати паспорт, кажучи водночас:

-Тому, що я сама дізналася про це вчора зранку. Сказали, що можу працювати віддалено звідти й водночас стежити за вашими успіхами, дорогенькі. Ну й допомагати, раптом що.

Гадаю, що точніше треба було сказати заважати, а не «допомагати».

На моєму лиці напружились вилиці, поки Аддамс взагалі поблідла. Нуль емоцій, тільки пустий погляд вниз. Вона забарилася на одному місці, дивлячись то на Гвен, то на стійку з реєстрацією, а потім несподівано мовила:

- Мені треба вийти.

Я не встиг кліпнути очима, як вона міцніше стиснула сумку і побігла коридором вниз. Провівши її поглядом, я збирався піти за нею, як раптом сам різко зупинився, коли голос міс Бланш почувся ззаду:

- Вона так просто передумала їхати? Невже всі мої інші плани для того, щоби її інтерес до конкурсу згас, були придумані дарма? Аж шкода моїх недоспаних ночей.

Обернувшись до жінки, я нахмурив брови, усвідомивши її репліку. Та також дивилася Рейчел вслід, при цьому хитро посміхаючись, але побачивши мою реакцію, посерйознішала вмить.

- Вирішила їхати заради того, щоби змусити Рейчел Аддамс відмовитися від виступу? Тільки через це? Ти у своєму розумі?

- Що за тон, Майлз? – невдоволено відповіла Гвен. – Я тут не заради неї, а заради тебе. Все, що я мовила раніше, просто приємний бонус. Ти ж, здається, раніше теж хотів позбутися її. Що не так зараз?

Вона серйозно? Я видихнув повільно, намагаючись тримати себе під контролем, і знову коротко кинув очима у той бік, куди побігла Рейч. На горизонті її ще не було.

Я згадав про те, що раніше казав, що зроблю все, щоб Аддамс відмовилася, але тепер вже не вважав рішення співати разом настільки категоричним. Цілком можливо, що моя партнерка досі хоче, щоби зі мною, наприклад, стався якийсь нещасний випадок, щоби вона виступала соло, але мені вже точно було байдуже. Як на мене, то професійний співак має бути готовим до всього, навіть до неочікуваного дуету. На те й він професійний, чи не так?

Але даю сто відсотків, що Гвен зі мною не погодиться. Я оглянувся, а потім підійшов до жінки ближче, щоби ніхто не підслухав, кажучи:

- Я б зробив це сам. Ти ризикуєш.

Непомітно Гвен поклала тендітну руку на мої груди, а погляд підняла вище, щоби зустрітися з моїми очима.

- Думаю, що ти цього вартий.

Чорт візьми, я ж говорив, що це все зайшло занадто далеко.

Майлз, ти можеш покінчити з цим просто зараз, сказавши лиш: «Точно не вартий. Повертайся додому і вдамо вигляд, що нічого не було. Поки не пізно».

І я готовий був про це сказати, але мене збили з пантелику гучним повідомленням:

«Увага, закінчується реєстрація на рейс №178 сполученням Лондон-Нью-Йорк. Просимо всіх пасажирів поквапитися…».

Я відійшов від Гвен, прийнявши друге швидке рішення, і оголосив його:

- Мені потрібно знайти Рейчел.

- Майлзе…

Жінка старалася притримати мене, але я помахав головою, відсторонюючись ще далі. Я не довго думав над поясненням:

- Це все не так має бути. Зараз я повинен її повернути. Ще не час.

Не хотячи, Гвен теж відійшла. Вона кивнула і покрутила паспорт у руках.

- Гаразд, як знаєш. Чекатиму вас у залі очікування.

Поки та з маленькою сумочкою пішла на реєстрацію, я побіг у тому напрямку, куди бігла Рейч. У мене залишилося занадто мало часу, частину якого ще треба витратити на пошуки партнерки. Хоча, ні – не частину. Після цих думок я помітив її статуру у дамській вбиральні. Аддамс сперлася руками об рукомийник і схилила голову вниз, зажмурившись. Було очевидно, що її щось розчарувало і, як не дивно, сьогодні це не я.

Вона справді настільки переживає, що з нами летить Гвенделін? Чи річ в іншому?

Я не мав так мислити, але мені хотілося знати, що сталося.

Ніби відчувши мою енергію неподалік, дівчина повернула голову до мене. Її обличчя, досі бліде, було мокре, ніби вона щойно лиш вмилась, а волосся зав’язане заново, у ще більш неохайному вигляді. Знову не подавши ніяких емоцій, глянула мигцем назад у дзеркало, і вже через секунду нахилилася за рюкзаком, який лежав коло її ніг.