33

Не буде ніяких довгих пояснень, де я пропадала весь цей час. Скажу лише те, що пережила непрості часи, і тільки зараз знайшла сили повернутися. Про оновлення буду сповіщати у телеграм-каналі "Джейн пише". Тим найвідданішим, хто досі чекав – велике людське дякую! Ваші коментарі і відгуки надихають та надають сенс творити далі. Люблю вас не те, що сильно-сильно, а безмежно.
Приємного читання.
 

Я висадила Ві коло її будинку рано-раненько у Ліверпулі, а сама заїхала до своїх. Чому виїхали так рано? Бо хочемо в обід уже повернутися назад, щоби я встигла скласти речі для іншого континенту.

Ще буквально одна перешкода і я зупинюся в кроці від мрії.

Моє тіло тремтіло від переживань, коли обдумувала все. «Хотілося вже щоби швидше настало завтра» - приблизно з такими думками я йшла до вхідних дверей. Постукавши у двері, за ними почувся якийсь гуркіт, і аж потім, коли вони відчинилися, я побачила усміхнену тітоньку Діану:

- Моя Рейчі! – вигукнула та, оглянувши мене на порозі.

- Доброго ранку, тітонька Діа.

Я зняла сумку з плеча, поклавши її на землю, щоби обійняти жінку. Вона мене стиснула настільки міцно, що аж дихати стало важко. В принципі, так було завжди.

- Я так скучала! Без тебе і Міллі в будинку нудно.

- І я. До речі, як там Міллі, дає про себе чути?

- Якраз таки про це… – розтягнула радісно Діа, відступаючи вбік, щоби відкрити мені огляд на коридор.

Нахиливши голову, я аж пискнула від радості, побачивши знайоме обличчя:

- Міллі!

Русоволоса дівчина відкрила для мене свої обійми і я побігла назустріч, ледь не нависаючи на неї.

- Привіт, дорогенька, – відповіла та, скріплюючи руки у мене за спиною. – Ти з кожною зустріччю стаєш все симпатичнішою, у чому секрет?

Я закотила очі, усміхнувшись на її репліку. Ми не бачились місяців три, з того часу точно нічого не змінилося, але вона часто починала розмову, що я маю гарний вигляд. І іноді могла додати, що все більше стаю схожою на маму.

- Перестань, нічого такого. Я просто займаюся тією справою, яку люблю. Це приносить мені задоволення.

- Я думала, що ти скажеш про Девіда у такому ключі, – вона пограла бровами, проте помітивши мій спантеличений вираз лиця, перепитала: – Все ок?

- Е-е-е, так. Звісно, чому б мало бути не ок? – відповіла «на автоматі» я, щоби не викликати занепокоєння у тітоньки, яка стояла збоку і це все слухала.

Я взяла обох рідних під руку і сказала наступне, щоби спробувати перевести тему:

- Давайте вже нарешті підемо у дім? Привезла вам смачненького, яке вчора спекли сусідки.

- О, і справді, що ж це я! Стіл уже накритий, і їжа холоне, тому ходімо. Боже, такі худенькі у мене дівчата. Знайомі скажуть, що ніхто вас не годує!

Ми з Міллі переглянулися своїми звичними усмішками на ці слова, але вже нічого не сказали у відповідь. Для Діани це певно була місія номер один – нагодувати нас.

Зайшовши всередину, привіталася також з Альбертом і спиталася за його стан здоров’я. Також шукала Нейта – чоловіка Міллі, але та сказала, що він відлучився і заїде пізніше. Ми родиною сіли за стіл, щоби поснідати, точніше вже обідати, адже доходило до полудня. Єдиний мій сніданок була кава з мас-маркету по дорозі з маленькою вафелькою, яку змусила мене з’їсти Вів’єн.

Я кинула собі цілий шматок м’яса, маючи віру в те, що подужаю цю порцію без зайвих думок, які з’являлися лише нещодавно.

- Ти вже спакувала валізи? – запитала кузина, наливаючи собі води.

- Ні ще, займусь цим ввечері.

- Повірити не можу, що наша крихітка буде знаменитістю, – промовив Альберт, кивнувши Діані.

- О, ні, не факт. Визнання потрібно заслужити. Як і все в цьому житті, - я знизила плечима.

На самоті я часто думала про те, що змінилося, якби я стала знаменитою. Мабуть, все. Я б офіційно стала заробляти від тієї справи, якою горю, купила собі маленьку квартиру з декількох вдалих пісенних релізів, часто ходила на інтерв’ю і приймала запрошення на різні популярні івенти, де стояла б зі світовими знаменитостями. І це ще я не рахувала запис пісень, масштабні тури й зйомки.

Звучить це все чудово, але й не варто забувати про купу мінусів, з якими не кожен справляється. І не знати, чи впоралася б я.

- Ти так гарно співаєш, я впевнена, що ти виграєш, – промовила тітонька Діа, відриваючи мене від роздумів.

- Я в собі не сумніваюся, але ви забуваєте, що я не співаю соло.

Раніше я заїкнулася про те, що зі мною сформували дует. Діа не вважала це поганим рішенням, пояснивши свою думку тим, що: «Можливо, так ти розкриєшся краще. Комісія знає, що робить». Але чи сказала б вона ці самі слова, якби знала мою історію з Майлзом?..

- Він тебе не підведе. Не настільки ж дурень.

Ха, я б не казала про це так голосно.

Я вирішила промовчати, щоби не розвивати далі розмову про Майлза. Мені його і в Америці вистачить, можна хоча б сьогодні якийсь брейк? Дивно, що мене ще не нудить при згадці його імені.