30

- То мама зараз прийде кажеш, так? – риторично повторив Майлз, із занепокоєнням глянувши на мене.

Я стояла каменем, боячись навіть поворухнутися не так, а тут доведеться говорити з його матір’ю!

А якщо вона така мегера, як він? Б-р-р-р!

Стоп! А чому я власне переживаю, ніби збираюся у невістки? Просто представлюся, скажу, що рада знайомству, і продовжу репетицію з Майлзом. Супер простий і геніальний план – так і зроблю! Сподіваюся, що їй не буде цікаво завалювати мене додатковими питаннями.

Розповісти, звісно, є про що… Проте, не найвеселішого.

- Ти ж не проти? – випалив різко хлопець, скоріш за все, до мене.

- А у мене є вибір? – я закотила очі, нервово поправивши одяг на собі. Помічала за собою таку звичку у стресових ситуаціях. – Тільки не бовкни нічого зайвого.

- Це і тебе стосується, Аддамс.

Поки ми переговорювалися, він встиг допомогти зняти туфельки з маленької. Дурень би зрозумів, що це його сестра, бо ця кнопочка – дитяча копія Майлза Маллена у дівочій версії. Колір волосся, очей, густота брів та однакові ямочки біля губ при усмішці – видавали спільні корені зразу. Вона розіб’є не одне хлопчаче серце у майбутньому, якщо ще й характер у них однаковий.

- То це твоя дівчина, Майлз? – запитала занадто раптово крихітка у свого брата, а я ледь знайшла сили нервово не засміятися.

З мене вирвався глухий кашель, а Майлз витріщив очі, дивлячись на неї.

- Ні-ні-ні, Ізо, це… – показав на мене рукою, підбираючи відповідні слова під час паузи. – Це моя напарниця.

О, гарно викрутився. Добре, таки допоможу напарнику.

Я сіла навпочіпки перед дівчинкою і простягнула до неї руку, поки Майлз здивовано спостерігав за цією сценою:

- Саме так. Як тебе звати, кнопочка?

- Ізабель, – вона радо відповіла рукостисканням і усміхнулася широко-широко.

- А мене – Рейчел, приємно познайомитися. І, до речі, я так і не відповіла: дякую за комплімент.

- Але це правда – ти дуже гарна! Правда, Майлзе?

Я мало не впала, почувши її неочікуване питання. Цікавість побачити його реакцію перемогла, тому я підняла очі. І дарма, бо переглянулася з ним. Мені вперше за день стало незручно від його такого пильного погляду, який пройшовся всім моїм тілом, поки я підіймалася. Навіть у доволі закритому одязі,  відчула потребу одягти зверху ще куртку, щоби «сховатися» від його бездонних карих очей.

- Ну, звісно, гарна, – нарешті відповів він, і я почервоніла ще більше, почувши це. – Пам’ятаєш, як я казав тобі, що негарних дівчаток не існує?

Боже, чому серце почало битися так швидко? А що буде тоді, коли прийде його мати? Я знепритомнію? Оце було б знайомство…

- Не існує, але й настільки красивих не багато, – мрійливо відповіла Іза, все ще не зводячи з мене погляду. – Особливо волосся! Я б теж хотіла таке…

Очі засльозилися від сказаного, тому я швидко прокліпалась, щоби ніхто з них цього не помітив, перш ніж сказати:

- Ізабель, ти теж дуже красива. І волосся у тебе прекрасне.

- Що за обмін компліментами, а мене немає поруч? Можливо, я теж хочу почути, як виглядаю після сеансу масажу, – пролунав мелодійний жіночий голос позаду, який змусив всіх нас обернутися.

Першим, що я побачила були високі білі підбори й довгі спортивні ноги. Строгий зелений костюм, невеличка сумочка під ключі та золотий браслет на загорілій руці від Картьє. Мої очі нарешті зустрілися з представницею такого відмінного смаку – матір’ю Майлза та Ізи без сумніву. Тепер зрозуміло, від кого був домінантний ген… Витонченість, елегантність та мудрість – всі ці слова підходили для цієї жінки.

- Виглядаєш, як завжди чудово, мамо, – сказав хлопець зразу після репліки жінки.

Я тяжко ковтнула слину, перш ніж щось говорити. Ця жінка зміряла мене поглядом і привітно усміхнулася.

- Дякую, сину. Ти не попереджав, що приведеш гостей сьогодні.

І секунди не пройшло, як Майлз опинився біля мене, непомітно поклавши руку мені на талію, щоби підштовхнути ближче. Що він собі дозволяє? Відколи став таким самовпевненим?! Я б так і спитала, але не перед його матір’ю.

- Я не очікував, що ви з Ізою приїдете так скоро. Це – Рейчел, ми репетируємо разом.

Ну ось він, момент Х.

Ступивши крок вперед, я натягнула усмішку й невпевнено простягнула холодну руку.

- Приємно познайомитися з Вами, місис…

- Місис Лодгарт, дорогенька, або просто Аманда, так зручніше. І мені дуже приємно.

Я втішилася тому, що вона охоче потисла мою руку, але мої думки заполонило дещо інше, від чого я неочікувано розгубилася.

Лодгарт? Не Маллен? О йой… Щось тут не те.

Але ж він назвав її мамою раніше, тому тут сумнівів нема, а ось що з батьком Майлза? Вони розлучені? Чи він… Від другого припущення мені стало гірко і налетіли не зовсім добрі спогади.