28

POV Miles

Слухати тупі жарти Тайлера у коридорі, поки ми поверталися з чоловічої вбиральні – було найгіршою карою, яку тільки могло придумати людство для мене. Як би я не старався перевести його на інші теми для розмови – все закінчувалося кепськими історіями про безглузді випадки його життя. Доводилося терпіти, бо більше нікому: Сандра і Хантер безслідно пропали, як тільки у розмову вклинився Тай.

Я йшов, нікого не чіпаючи, як хтось різко сіпнув мене у плече, штовхаючи у бік, від чого я ледь не впав на друга.

- Якого дідька?! – крикнув, не розуміючи, що це було.

Крізь мене пролетів якийсь чоловік, шпортаючись об мої ноги. Це затримало його, змушуючи підняти очі на мене, і тоді я остовпів, коли побачив цю особу:

- Ти?! – одночасно сказали ми, скривившись.

Той хлопець… Колишній Аддамс – ось, хто стояв переді мною.

У мене вирвалося:

- А ти що тут забув?

- Ох, не до тебе ще зараз, – зашипів він і побіг у зовсім іншу сторону, до вбиралень.

Ми з Тайлером здивовано вигнули брову, спостерігаючи за його дивними діями. Здавалось, що він наклав у штани по дорозі, бо аж занадто тримався за них позаду. Друг обернувся до мене:

- Ти його знаєш?

- Доводилося перетнутися раз, – відповів правдиво я, задумавшись.

У моїй голові пронеслося сотні думок. Особливо згадок з того дня, коли я вперше побачив його коло Рейч, і яка та була налякана й спантеличена. Мої руки автоматично стиснулися у кулаки, а брови звелися у гнівний вираз. Паршивець! Невже він знову ліз до неї?

Тілом пройшлася ледь відчутна хвиля невідомого почуття. Це неабияк насторожило мене, але навіть попри це, я обернувся і швидше покрокував до епіцентру вечірки, щоби знайти партнерку. Тайлер щось кричав мені вслід, але я не чув, заглушений гнівом й.. переживанням?

Клянусь, якщо він бодай пальцем доторкнувся до неї без дозволу – йому кінець.

Повернувшись до зали, зразу оглянувся у спробі знайти Рейчел. Звісно, у голові з’являлася думка, на кшталт: «та здалась вона тобі!», «для чого ти це робиш?», «вони розберуться без тебе», проте вони зразу відсіювалися на другий план, коли уявляв, як той придурок знову пристає. Я протиснувся крізь натовп далі, до зони з диванами, де бачив дівчину раніше. Стоявши самотньо біля бару, я звернув свій погляд на неї, коли вона тільки-но прийшла на вечір зі своїми подругами. Дівчата залишили її одну за столиком і я вже налаштувався на те, що Рейч підійде до бару за напоями, зустрівшись тут зі мною, проте Ное сам підійшов до неї, щоби взяти замовлення. І потім сам же й відніс, обломщик. Я також не підсів, адже після цього мене знайшли друзі і я приділив всю увагу їм, забувши про свої плани.

Ну де ж вона? Невже поїхала додому?

Зовсім неочікуваним обертом подій стало те, що я дістав телефон, щоби написати їй, абсолютно не роздумуючи.

Ти що, Майлзе? Зовсім з глузду з’їхав?

Можливо, але я відчув, що мушу це зробити, адже не засну спокійно, якщо не запевнюсь, що з нею все гаразд. Трясця, мені все-таки завтра репетирувати з Рейч, тому я не готовий терпіти її поганий настрій, якщо щось сталося. Я хвилювався тільки за це, так.

Тільки-но розгорнувши переписку і почавши набирати текст, зі сцени долинуло:

- Доброго вечора, шановна публіка! Сьогодні у нас дуже несподіваний квартет, проте для цього є причина. Кайфуйте від цього виступу так, як і ми. І не забувайте кайфувати від життя, дякую!

Впізнавши голос Вів’єн Ролланд, я підняв очі й побачив нарешті ту, кого шукав. Чимось стурбована, навіть точніше сказати – розгублена, але все одно усміхнена Рейч. Я непомітно видихнув, відчувши полегшення, через те, що з нею все ок.

Дівчата швидко перекинулись якимись фразами на сцені, а потім заграли перші ноти. Тайлер знайшов мене у натовпі й став поруч, не запитуючи нічого, адже залунали початкові рядки від Ві. Цікавий вибір пісні про колишнього. Я щось точно пропустив. Після неї вступила у музичну «гру» Рейчел. Я уважно слухав, насолоджуючись її чистим виконанням, поки, звісно, Тайлер не сіпнув мене по руці:

- Вів’єн гаряча немов пекло! Як думаєш, у мене є якісь шанси знову спробувати «підкотити» до неї?

Спершу я подумав, що він жартує, але коли у моє поле зору потрапив його серйозний вираз обличчя, я розсміявся:

- Вони рівні нулю. Спустися з небес на землю, згадай перший курс! Тобі було мало того ляпасу?

- Не на землю, а тільки до неї у пекло. Подивися на мене, Майлзе – я створений для неї!

О, Боже мій, цього ідіота не переговориш. Що б йому не порадив – все одно зробить по-своєму і потім пошкодує про це.

- Можеш почати навіть сьогодні! – я закотив очі, байдуже промовивши. – Я буду не проти подивитися на те, як Ві вдарить тебе по яйцях за те, що знову вдерся у її особистий простір.

Я вдав, що не побачив, як Тайлер показує мені середнього пальця, а натомість перемкнув увагу на дівчат на сцені. Вони якраз підводили виступ до завершення, обійнявшись всі разом, доспівуючи фінальний приспів. Музика закінчилася, замість неї полинули овації. Я очей не міг відірвати від Рейч, яка сміялася на всі тридцять два, шепочучись про щось із Ві. Давно не бачив її щирої широкої усмішки. При моїй персоні вона давно не дозволяла собі чогось більшого, аніж насмішки. Зазвичай, це був холодний, принизливий, понурий погляд, який не показував нічого хорошого, а щось на кшталт «я тебе ненавиджу, знаєш це?», а ось із Ві вона була такою іншою: привітною, радісною і… Щасливою.