24

Машина Майлза тільки встигла зупинитися на парковці, як я вже вигулькнула з салону, не витримуючи його тяжкої енергетики поблизу. Їхати з ним в одній машині – це вище моїх сил, я вже декілька разів встигла пошкодувати, що не обрала варіант піти пішки. Проте це не найгірше, що чекало на мене: я стала прямо перед стрімкими сходами, які вели до головного входу адміністрації, і мої коліна заболіли, хоч я ще ні кроку не ступила. Раніше я не задумувалася про те, чому адміністрація знаходиться так високо, але тепер мене стало це цікавити. Не знайшли місце нижче, як, наприклад, наш головний корпус зі студіями. Поки стояла, вагаючись, Майлз мовчки заглушив машину і став поруч, не розуміючи, чого я так довго тлумлюся на одному місці.

Показати йому те, що мені боляче? Ще чого… На горло наступлю собі, але не покажу.

Я прикусила щоки зсередини, й пішла, високо підіймаючи ноги. Чорт, це боляче навіть у вільних джинсах. Хоч і неприємно, але я прискорилася, щоби швидше закінчити свої муки. Майлз чемно йшов позаду, не кажучи таки ні слова. Та й взагалі цілу дорогу він був ніби не у машині, а десь далеко у думках.

Мені досі було складно уявити нашу подальшу співпрацю. Здається, що ми обоє досі не усвідомили наскільки великі масштаби цієї проблеми. Ми не вміємо домовлятися, працювати разом, досягати консенсусу… Та, блін, у нас навіть банальний діалог не виходить. Я ставлю десять фунтів на те, що нас швидше дискваліфікують, ніж ми вийдемо виступати разом на конкурсі у листопаді. За такий малий період часу ми не зможемо знайти спільної мови аж ніяк.

Дійшовши, я полегшено видихнула і стала коло вхідних дверей, не наважуючись зайти одразу. Студентів було багато навколо, але мій погляд був прикутий до Маллена. Хлопець йшов повільно, дивлячись собі під ноги, але потім підняв очі й зустрівся зі мною. Ті самі гарні риси обличчя, що й тоді, коли ми тільки-но познайомилися, але більш строгі, дорослі. Признатися чесно, йому пасує зрілість. І цей стиль одягу, безумовно: строгі брюки, темно-зелена сорочка, чорне пальто і темний шалик – чисто по-британськи. Проте в очах уже не та радість, як на першому курсі, бачачи мене, а ціла гора льоду. Знаєте, як це, коли людина дивиться на співрозмовника і показує емоціями, що їй цікаво його слухати. Так от у нашому випадку було все навпаки: ми робили негативні емоції, щоб висловити все своє невдоволення і швиденько закінчити розмову.

- Що? – запитав різко він, збиваючи мене з пантелику.

Я й не помітила, що просто стою і втикаю на нього, як дурепа. Майлз втомлено заплющив очі, повільно промовивши, щоби до мене дійшло:

- Ти йдеш?

Піднявши гордо голову вверх, я, не відповівши нічого, обернулася і пішла, поки від нього ще не пішли якісь питання.

Чому я взагалі стаю й думаю про нього? Мені чисто паралельно, як Майлз виглядає, що він говорить, і що він тим паче робить.

Витягнувши потрібні документи з сумки, я підійшла до крайнього кабінету й постукала, і аж потім зайшла. Більшість невідомих жіночок, крім…

- О, я вже вас зачекалася! – вигукнула Гвенделін Бланш, махаючи нам рукою. – Майлз, Рейчел, сідайте, будь ласка.

Жінка стояла збоку біля столу, попиваючи щось з чашки, але як тільки ми зайшли, присіла за стіл і відклала чашку. Пригладила сорочку, і привітно усміхнулася нам. Чи тільки комусь одному з нас? На відборі вона поводила себе по-іншому, особливо щодо моєї персони.

- Добрий… День, – шоковано промовила я, обертаючись до Майлза, щоби глянути на його реакцію.

Йому точно було все одно. Він чемно усміхнувся жінці й присунув друге крісло за стіл. Невже Маллен знав, що вона тут буде? Ох, чорт, не подобається мені це все.

- Ну що, ніхто ні про що не передумав? – запитала, як нічого не бувало вона, зупинившись поглядом на мені.

Це вона легко натякнула на те, що хотіла, щоби я передумала? Чи у мене перші прояви параної?

- Особисто я – ні. Ось мої документи, – впевнено процідила я, натягаючи на себе усмішку, і поклавши теку перед її носом. – Перепрошую, але хіба не місис Ґрей мала б займатися реєстрацією?

Міс Бланш не очікувала такої зухвалості, від чого у неї аж сіпнулася брова. Мені було справді цікаво, чому саме вона тут, а я людина доволі прямолінійна, особливо з тими, хто ставиться до моєї персони погано. Чи я мала забути те, як Гвенделін «зливала» мене на відборі? Ні, ніфіга. І це ще я не згадувала випадки на минулих курсах, де вона дивилася на мене мало не зі зневагою. Майлз сидів тихо, але закусив губу, уважно слухаючи наш діалог. От тепер його емоції справді виражали зацікавленість. Треба буде запам’ятати, може колись пощастить знову їх побачити.

- Цього року вами займусь я, міс Аддамс, – після довгої паузи мовила Гвен, усміхавшись уже не так приємно, як на початку. – У місис Ґрей є справи важливіші. Тобі щось не подобається?

Я помахала головою, хоча насправді хотіла словесно погодитися. Мої руки втиснулися у ручки крісла, щоби не пискнути від болю, коли я на автоматі підняла ногу, щоби сісти ногами навхрест. 

- Ні, все просто чудово. Проте можна трішки пришвидшити процес реєстрації? Я спішу.

- Я не займу у тебе багато часу, не хвилюйся, – процідила різко вона, хапаючи мою теку у руки.

- Скільки взагалі залишилося часу перед від’їздом? – нарешті почувся голос Майлза, який перегородив цю напругу між нами з Гвен.