22

- Як ти? – було перше, що я почула, розплющивши очі.

Ві сиділа наді мною, злегка тільки плескаючи мене по щоці, щоби я змогла сфокусуватись, і тримала біля себе маленьку склянку з чимось.

- Давала тобі понюхати нашатирного спирту, бо ти втратила свідомість.

Я ледь вловлювала суть того, що вона мені говорила. Увімкнена лампа коло ліжка сліпила очі. Не відчувала тіло – воно здавалося мені ватою. Навіть руку було тяжко підняти.

- Тобі потрібно зняти штани, бо вони всі у крові. Ти поранила коліна, коли впала на скло.

Через силу я кинула, підіймаючи стегна, щоби Ві встала і зняла їх з мене. Закусила губу до болю, коли її руки сіпнули тканину, яка прилипла до крові, з колін.

- Ой, вибач, люба.

Далі джинси стягувалися повільніше завдяки великим зусиллям. Я кинула погляд на покривавлені коліна й зрозуміла, що оброблювати їх буде до всрачки боляче. Нудота знову підібралася вище, але не до крайності. Вата стояла неподалік. Ві взяла декілька шматків, і занурила у спирт.

- Буде пекти.

Пекти більше, ніж у душі́?

- Плювати. Роби, що знаєш, – промовила я, відкидаючись на подушки.

Вона недовірливо глянула на мене, але побачивши, що я приготувалася, наблизила ватку до рани. Я зарюмсала, скривившись.

- Твою ж… 

- А я попереджала, – відповіла Ві, забравши ватку, щоб подути на рану. – Я пику йому розіб’ю. Та дівка доказала тобі, що він зрадив?

- Гірше. Ми зловили його «на гарячому» у готелі з іншою.

- Сучий син, я знайду для нього розправу.

- Ві, не…

- І не здумай мені повторювати своє «не треба». Я все одно цього так просто не залишу.

Знову мокра ватка торкнулася мого коліна. Я зашипіла вголос, на очах з’явилися сльози, які я зразу стряхнула. Тільки зараз я усвідомила, що лежу перед Ві в одних трусах і забльованій блузці. Як же мені стало соромно за свою зайву вагу... Особливо у зоні ляшок. Я різко піднялася, від чого подруга відсахнулася. Не звертаючи уваги на запаморочення, я забрала у неї ватку.

- Я сама, добре? І взагалі, я спершу піду в душ, а потім вже оброблю все.

- Впевнена, що зможеш піти у душ сама? – запитала невпевнено вона, притримуючи мене за руку.

- Так.

Це було неточно, але я старалася сказати це з впевненістю. Я піднялася, тримаючи в руках свої джинси, прикриваючись ними. У кімнаті не було ні сліду від розбитого дзеркала. Збоку стояла швабра з відром, мабуть, Ві все прибрала. Якраз беручи рушник і халат з шафи, у кімнату постукали.

Не дочекавшись моєї відповіді, в кімнату зайшли інші дівчата. О, я їх все-таки розбудила… Що з моїм контролем?

- Ти вже прийшла до тями? – запитала Емма, сідаючи коло Ві на диван.

Я невпевнено кивнула, загортаючись у халат.

- Oh Dios (з ісп. О, Боже), твої коліна! – вигукнула Мері, показуючи на них пальцем. – Тобі не треба зашивати шкіру?

Ще цього мені бракувало… Я оглянула свої рани, стараючись знову не вмліти від такої кількості крові.

- Не знаю, сподіваюся ні.

- Але кровить воно дуже сильно, – у розмову втрутилася Беатріс, яка перелякано оглядала то нас, то кімнату.

- Якщо й надалі буде кровити – повезу її завтра до лікаря, – відповіла Вів’єн, поклавши їй на руку свою долоню. – Ви викинули уламки?

- Так, ледь донесли той пакет, – покрутила руками Емма, а Мері додала:

- Він ще й порвався! Ми збирали осколки просто на дорозі й в руках несли їх до мусорки.

Такого сорому я не відчувала вже давно. Я кинула штани вбік і підійшла до дівчат.

- Пробачте мені. Я не хотіла, щоби ви бачили це все.

- Ну що ти, Рейч! Для цього і потрібні подруги, так? – відгукнулася Ві, вперше усміхнувшись.

Дівчата підтримали її:

- О, так!

- Не тільки, але знайте: я дуже вам вдячна. За все.

- Йди сюди, - помахала мені Емма і показала місце коло себе.

Я не мала сил, але не могла відмовитися від такої потрібної підтримки. Витерши сльози рукавом, я підійшла до них, і обійняла всіх так міцно, настільки могла. Дівчата закрили мене немов у коконі і я вперше за вечір змогла вдихнути спокійно. Коліна аж печуть від болю, але не хочу переривати такий чутливий момент.

- Бачиш, Беа? Ти тут трохи більш ніж тиждень, а вже скільки подій, - перервала мовчанку Ві, глянувши на новеньку.

Мері теж задерла голову:

- А скільки ще неочікуваного esperando (з ісп. чекає) далі!

- Мені вже подобається, – відповіла Беа, усміхаючись.

Ми всі хоч і не довгий час разом (крім мене і Ві, звісно), але вже не уявляємо своє життя одна без одної. Ми дуже різні, але кожна з нас так точно доповнює ту чи іншу рису… Мері – гаряча іспанська кров, божественно готує, Емма зі всіма знаходить спільну мову, Беа – акуратистка, Ві – ікона стилю, а я мегамозок у цьому квінтеті. З жодною сусідкою раніше не складалося такої картини. А ось теперішня наша п’ятірка здавалася надзвичайно правильною, ідеально комплектованою. Я щаслива, що ці люди зустрілися мені по житті. Уявити, що було б без них – це точно був би фінал з сумним кінцем.