20

POV Rachel

Як почуває себе людина, коли дізнається, що їй зраджували? Ніколи не задумувалася й не знала про це… до сьогоднішнього дня.

Всередині була пустота. Не злість, не сум, не ненависть. Ні-чо-го, крім пустоти.

Я йшла темною вулицею, навіть не помічаючи, що йду по калюжах. Взуття промокло, волосся також, а я не зважала на це. Заклала руки у кишені, і йшла, не задумуючись ні про що. І не могла зрозуміти, що мене «гризе» більше: зрада хлопця чи майбутній виступ з Малленом.

Вібрація у телефоні не вщухала. Скоріш за все, дзвонила Вів’єн. Я попереджала, що буду до години часу вдома, а зараз пройшло вже, мабуть, три, і я досі не вийшла на зв’язок.

«Якщо я не візьму слухавку у найближчі десять хвилин, вона точно організує пошукову операцію» - подумала я у думках, і таки натиснула на «прийняти».

- Рейчел Елізабет Аддамс, я, мабуть, посивіла за цю годину, поки ти трубку не береш! – викрикнула вона мені, а потім спокійніше додала. – Де ти?

- Буду через десять хвилин приблизно, – хрипким голосом відповіла я. Ще не вистачало захворіти. – Почекай мене у моїй кімнаті, і, будь ласка, не кажи нічого дівчатам.

- Ти мене лякаєш, Рейч. Що трапилося?

- Розповім вдома.

Я вибила дзвінок, і прокашлялася. Зараз не час для застуди, потрібно багато працювати. Загорнулася у куртку, нарешті накидаючи на себе капюшон, і пришвидшила крок.

Дійшла до будинку за обіцяні десять хвилин рівно. Відчинила двері, поклала ключі на місце. Кросівки поклала коло батареї, щоби просушилися, а куртку взяла з собою у кімнату. Піднялася тихенько нагору, щоби не потривожити сусідок, які вже спали. Не встигнувши взятися за ручку, двері самі відчинилися і Ві пропустила мене всередину.

- Господи, що з тобою? Чому ти йшла у такий дощ? І маєш же капюшон… І навіть машину!

Я не відповіла нічого, шукаючи місце для мокрої куртки. Ві з тривожністю слідкувала за мною, чекаючи на хоча б одне пояснення від мене, а я й не знала з чого почати.

- Я у дуеті з Майлзом, – прохрипіла втомлено, закриваючи очі руками.

Подруга завмерла, тяжко вдихнувши.

- Ти таки погодилася виступати з ним.

- У мене не було вибору.

- Вибір є завжди.

- Ця ситуація – виняток. Місіс Ґрей напередодні повідомила мене про те, що якщо відмовлюся – оберуть Майлза.

- Лайно… – прошепотіла вона, сідаючи на ліжко. – Як так? Що це, якщо не корупція?

- Не знаю, Ві. Я вже нічого не знаю…

Подруга зі співчуттям глянула на мене і поманила рукою. Я сіла коло неї, схиляючись і лягаючи їй на коліна. Її рука погладила мене по голові. Тільки від такого ніжного жесту я ледь стримала сльози. Не люблю, коли мене жаліють, але бувають моменти, що це ледь не необхідність. І особливо так, як втішає Ві… Як мама колись.

- Я зробила тобі чаю, вип’єш? Ти замерзла.

- Пізніше. Є ще одне, що мушу сказати, – прошепотіла я, підбираючи слова.

Рука Ві завмерла.

- Що ще?

Я повільно піднялася, щоби дістати телефон з полиці. Знайшла то саме повідомлення, яке прислала так звана коханка Девіда і показала подрузі. Пробігшись поглядом по повідомленню, вона відкрила рота й зразу ж закрила його рукою.

- Ти гониш, - пробурчала вона, крізь закритий рот, а я гірко всміхнулася.

- Хотілося б.

У той же момент Ві різко піднялася, посунувши мене на інший край ліжка, й, стиснувши долоні в кулаки, прокричала:

- Я його вб’ю!

Після цього піднялася і я, щоби стримати її за руку, поки друга вже трималася за ручку дверей.

- Куди ти?

- По свій телефон. Наберу йому й скажу декілька лагідних слів цьому виродку.

- Ві, ні! – потягнула я її за руку міцніше. – Не потрібно. Це моя з ним справа. Будь ласка, облиш. Я поясню тобі, що хочу робити далі.

Вів’єн вагалася, але побачивши мене і мій стан, кивнула й, стиснувши зуби, сіла на місце. Я стала навпроти неї, беручи у руки теплий чай. Мокрий одяг неприємно прилип до теплої шкіри. Хотілося переодягнутися, але не зможу зробити це при Ві.

- Ти впевнена, що це не якийсь спам? Або його телефон хтось вкрав? – запитала подруга, не дочекавшись мого початку.

Закусивши губу, я покрутила головою.

- Ні, Ві. Між нами давно все охололо. Я навіть не здивована, що нас спіткав саме такий кінець. Я готова його прийняти.

- То ти підеш на зустріч з нею?

- Так. Вона завтра прибуде до Лондона, тому в обід зустрінемося.

- Чорт… Це повна дупа, Рейч. Піти з тобою? – промовила у відчаї вона, а я знову покрутила головою, роблячи ковток ароматного напою.

- Як я вже казала – це справа моя і Девіда. Я не хочу вплутувати тебе у це.