19

POV Miles

- У сенсі ти погодився на дует?!

Гвен подзвонила мені по телефону, поки я був за кермом, тому її крик пройшовся по всьому салону.

- Спокійно, Гвен. Чому така реакція?

- Я зробила все, що могла, щоби ти поїхав сам. Навіть переконала комісію обрати тебе після того, як Аддамс дасть відмову. І я здивована, що так не сталося.

Так само подумав і я.

Я був націлений на те, щоби остаточно зламати мрії міс Самозакоханість. Але те, що вона погодилася було такою несподіванкою… Зовсім не тим, чого я очікував. І це збило мене з пантелику. Скоріш за все, я пошкодую про це рішення, але я не міг зробити по-іншому.

Ну не настільки ж я мудак.

- Що сталося, те й сталося – іншого не буде. Хіба що я доведу Аддамс настільки, що вона відмовиться від місця вже через тиждень. Ми терпіти одне одного не можемо, то як будемо проводити спільні репетиції?

- А це непоганий план! Вона сама відмовиться, а ми не будемо почувати себе винними. І моя совість буде чиста, – задоволено цокнула вона, поки я крутив рулем.

Поняття не маю, як таку підступну стерву, як Гвен, ще тримали на посту. Вона любила хитрувати й робила це дуже вправно. Багато кого їй вдавалося обкрутити довкола носа. Проте не мене – завдяки матері я знаю багато тонкощів психології. Це дозволяє мені легко бачити те, що мною маніпулюють, хочуть скористатися або намахати. Напевно тому я їй і сподобався.

Який скандал би був, якби дізналися, що вона крутить роман зі студентом. Тоді не тільки б вона втратила роботу – мене також би терміново відрахували з академії.

Давно пора було закінчувати ці стосунки.

- Ти, до речі, ще досі не подякував, – нагадала вона мені, коли я зупинився на світлофорі.

- Дякую. Ти зробила все дуже професійно.

- Це не те дякую, яке б я хотіла. Заїдеш сьогодні?

Я знав, що цим все закінчиться. Мої очі впали на циферблат біля спідометра. Була пів восьма. Ніби не занадто пізно, але я планував лягти спати швидше, адже хочу провести день з Ізою завтра.

- Можливо завтра? – запитав я, натискаючи на газ і відриваючись від інших машин.

- Та годі тобі, ще рано. Я не затримаю тебе надовго.

Я зупинився на узбіччі, дивлячись на яскраву вивіску цілодобового алкогольного магазину. Мене мучили сумніви, але я знав, що жінка від мене не відстане завтра, якщо я не задовольню її сьогодні.

- Гаразд, за двадцять хвилин буду.

- Чекаю, мій любий хлопчику, – солодко промуркала вона, вибиваючи виклик.

Вийшовши з машини, я направився до магазину, купляючи її улюблену пляшку вина. Через ті самі двадцять хвилин я був коло її будинку. Подзвонив у домофон, піднявся сходами на четвертий поверх і постукав у двері. Після невеличкого шурхоту, двері відчинилися. Гвенделін з’явилася переді мною у занадто короткій нічній сорочці, яка просвічувала все, що тільки можна було.

А якби прийшов не я, а сусід за цукром?

Я ледь не заржав у голос від своїх тупих думок. Потрібно зосередитись.

- Ти запізнився.

- На п’ять хвилин, купуючи це, – я помахав пляшечкою перед нею.

Вона усміхнулася, але потім її лице посерйознішало.

- Як викладач, я вимагаю пунктуальності від студентів. А від тебе у першу чергу.

- Ох, пробачте, міс Бланш, я можу якось виправити цю ситуацію? – жартом відповів я, нахиляючись ближче.

Потягнувши мене за руки, жінка затягла мене у квартиру. І не відпустила їх, а поклала їх собі на талію, спокусливо усміхнувшись.

- Можеш. Точно можеш.

І потягнулася до мене своїми вустами. Я відповів, вмить притискаючись ближче, та опускаючи свої руки ще нижче, щоби зняти з нею цю непотрібну нічну сорочку.

Навіщо вона взагалі її вдягала?

Зовсім не соромлячись, Гвен з легкістю підняла руки, дозволяючи мені зробити це. Сорочка полетіла на землю, як і моя футболка за декілька секунд. Ми навіть не йшли до спальні, так і впали на диван посеред вітальні.

Через годину часу я вже одягався, поки Гвен мовчки спостерігала за мною, попиваючи те вино, що привіз. У вісімдесяти відсотках випадків наші зустрічі так і відбувалися. Не скажу, що це погано, але й доброго нічого не було. Не було уваги, любові та поваги. Не було спільних радісних емоцій та феєричних відчуттів. Тільки зустріч заради задоволення власних потреб. І, можливо, вісімнадцятирічний Майлз був би не проти такого, проте двадцяти трьох річний Майлз не знаходить цікавості у таких стосунках.

- І що я буду робити, коли ти поїдеш у США? Без тебе тут буде зовсім нудно.

- Це займе місяць, – відповів я, здивувавшись, що вона почала розмову.

- Трішки більше, ніж місяць. Мені починати ревнувати тебе до красивих американок?

- Не варто.

- Чи, може, не до американок? Раптом Рейчел почне приставати до тебе?