18

Після вердикту я помчала додому. Дівчата сиділи у вітальні на дивані, дивлячись, як я ходжу з одного кінця в інший і назад, не кажучи ні слова. Цей навчальний рік почався з товстої чорної смуги, і немає жодної нагоди перервати її.

ЯК ЦЕ СПІВАТИ ДУЕТОМ З МАЙЛЗОМ МАЛЛЕНОМ? Мені таке могло б тільки у найстрашнішому сні приснитися.

Мої долоні стиснулися у кулаки. Я старалася дихати спокійно, не думати багато, не гарячкувати, але, курва, це не допомагає!

- Якого фіга він не відмовився? – прокричала на емоціях я, обертаючись до сусідок.

Беатріс аж підскочила на місці від мого різкого тону, а інші розуміли таку мою реакцію. Вів’єн, яка сиділа коло неї, легенько поклала руку їй на коліно, натякаючи таким чином, що все гаразд.

- Бо це його шанс на те, щоби підкорити світ. Хто б на його місці відмовився? Він розуміє, що відмовившись від такої пропозиції дорівнює те, що оберуть тебе, - проаналізувала подруга, паралельно наливаючи собі шампанського.

Воно часто допомагало їй заспокоїтися. Келих був налитий і для мене, але сьогодні не хотілося взагалі нічого.

- А якщо він до завтра відмовиться? Все-таки ніхто не знає його мотивів, - втрутилася й сама Беа, розповідаючи її думки тихеньким тоном.

Ще досі соромилася починати розмову з нами.

- Це хіба що має якесь milagro (з ісп. чудо) статися, Беа, щоби він «злився». Ти ще занадто «зелена», щоби таке розуміти.

- Ти теж такою була, - зразу відповіла та у відповідь, надувшись.

- Ей, не сваріться. Ще цього нам не бракувало, - закотила очі Емма, з сумом дивлячись на мене. – А що на це каже місис Ґрей?

- Я написала їй повідомлення, але від неї мовчанка. Мабуть, вона сама не очікувала такого рішення.

Я присіла на диван, втомившись ходити, і все-таки потягнулася за шампанським, випивши один маленький ковток. Телефон не змовкав через сповіщення, але не від місис Грей, а Діани та бабусі. Декілька днів тому, я розказувала їм, що подалася на конкурс і результати будуть у п’ятницю, і ось дзвонять, щоби «привітати». Якби ж було за що вітати… Девід також дзвонив ще тоді, як я поверталася додому. Я сказала тільки «передзвоню пізніше» і вибила. Зайшовши у кімнату, я передзвонила, але він вже не взяв трубки.

Вихід був один: дочекатися завтра. Ранок вечора мудріший, чи не так?

Піднялася я зранку досить важко. Сонячні промені вривалися до кімнати й світили просто в очі, ніби знущаючись. Потрібно нарешті повісити штори, які попрала ще у травні. Взявши рушник і крем для сухої шкіри, попрямувала до ванної. Банально почистила зуби, прийняла швидкий душ. Приклала холодні патчі до своїх темних кіл під очима, розмастила крем. На цьому вистачить. Поприбиравши після себе, спустилася вниз, щоби випити ранкової кави. Дівчата скоріш за все ще спали, бо це була суботня дев’ята година ранку. Зробила спробу набрати Девіда ще раз. З кожними днем наші стосунки, якщо їх можна було ще так назвати, ставали все смішніші. Ми дзвонили одне одному приблизно двічі в тиждень.

Не почувши нічого крім гудків, я вибила і натомість набрала тітоньку Діану. Зараз прийдеться пояснити їй все, хоч і не знаю як. Всього один гудок пройшов, як вона підняла слухавку:

- Моя дорога Рейчі, чому ти вчора не брала трубки? У мене ледь серце не зупинилося від хвилювання. Добре, що я подзвонила до Вів’єн і вона сказала, що ти спиш. Що трапилося?

Ві не казала мені про це. Може, я вже дійсно тоді спала. Варто було вчора взяти трубку.

- Вибач, я дійсно вчора лягла спати рано і забула подзвонити. Результати перенесли на сьогодні.

- Ох, а чому так? Не знаєш?

- Ні, Діа, - недомовила я, - Мабуть, брак часу.

- Ну навіщо ж так мучити дітей, варвари? – відповіла швидко вона, а потім почала своє улюблене: - Ти їла?

Я закотила очі. Їсти – це останнє, про що я думаю.

Так і пройшли наступні пів години, поки не прокинулися дівчата і нам не знадобилося піти по магазинах.

***

Я стояла в коридорі біля авдиторії, де нас попросили зібратися. Цього разу попросила дівчат залишитися вдома і приготувати вечерю, ніж йти й переживати тут зі мною. Я була вперто налаштована на відмову, і не хотіла розглядати інших варіантів, поки…

- О, Рейчел, ти вже є! – вигукнула місис Ґрей, потягнувши легенько мене за руку, привертаючи до себе увагу.

- Добрий вечір, місис Ґрей. Є якісь новини?

- Ти прийняла рішення? – запитала доволі схвильовано вона. Це здалося мені дивним.

- Так. Я не буду в дуеті з Майлзом. Я хочу поїхати одна.

Викладачка невдоволено смикнула підборіддям. Її погляд був направлений кудись позаду мене. Жінка наблизилася ближче, тихіше промовляючи.

- Ох, Рейчел, мені шкода, але все буде зовсім не так. У випадку твоєї відмови комісія планує відправити Майлза.

Мій зір став туманним, коли до мене дійшов сенс слів місис Ґрей. Стояти на ногах стало важче, я сильніше вчепилася у її руку.

- Але як це так? Чому він, а не я?