14

POV Rachel

Ми з дівчатами сиділи на нашій маленькій терасі ввечері. Ця дія стала нашою маленькою традицією, сідати ось так кожен день або через, обговорюючи все на світі. Цього разу я взяла синтезатор й грала їм куплет зі своєї написаної пісні, підспівуючи. Як тільки заграли крайні акорди, я повільно підняла руки й ніяково усміхнулася, побоюючись їхньої реакції. Перша підняла руки Ві, аплодуючи, а потім за нею так зробили й дівчата. Я зашарілася ще більше.

Коли я співала пісні інших авторів – зовсім не переживала, але коли це твоя пісня…

- Рейчел, ставлю 100 фунтів на те, що саме ти поїдеш на конкурс, – промовила задоволено найкраща подруга, а Марі підтримала:

- Si (з ісп. так), Рейчел. Це надзвичайно.

У дискусію вступила й Емма:

- Скільки тобі знадобилося часу написати цю пісню?

- Три тижні, якщо не помиляюся, – відповіла я, піднімаючись з-за синтезатора.

Я сіла за стіл до сусідок, наливаючи собі ще чаю з маленького чайничка. Як на диво, на вулиці було досить тепло, щоби не накриватися пледом. Літня погода нас, на щастя, ще не покидає. Люблю теплий Лондон.

- А ти вже скинула їй запис зі студії? – запитала Вів’єн, досьорбуючи свій чай.

- Ще ні. Думаю, що вночі дороблю дещо, а зранку скину. Місис Ґрей просила не затримуватися з заявкою.

Коли ми з Ві зустрілися у студії, вона допомогла мені записати й обробити пісню, щоби відправити демоверсію викладачці. І якщо вона погодить – переслати комісії.

- А що там з нашою новою сусідкою? Нічого не відомо, коли заселять дівчину? І яку? – спитала Емма.

Марі тим часом накинула на себе плед. Вона, як дівчина, що виросла в доволі спекотній країні, дуже мерзла у Великобританії, і тому не затримувалася сидіти з нами довго.

Я знизила плечима, коли ми з Ві переглянулися.

- На цьому тижні мали б заселити. Але ще не знати, хто вона та звідки.

Марі закуталася повністю в плед і піднялася з чашкою в руках, кажучи:

- Тоді для нас це буде sorpresa (з ісп. сюрприз). Добре, я піду вже. Щось прохолодно. Buenas noches (з ісп. на добраніч).

Вона відлучилася. За декілька хвилин так зробила й Емма. Ми з Ві залишилися вдвох, допиваючи солодкуватий напій. Вона, як завжди, з молоком, а я більше любила з медом.

- Все нормально? – запитала вона, коли я занадто довго дивилася в одну точку перед собою.

- Так, – я поставила кружку на стіл і зручніше сіла на кріслі. – Трішки присутнє хвилювання, але знаю, що зможу. Єдине, що не дає мені спокою – Девід. Я намагалася зайняти свої думки іншим, але не можу.

- Якщо хочеш його кинути, то зроби це. І не шкодуй.

- У тому то й річ, що не хочу завершувати все так. Я хочу поговорити напряму, але він навіть не відповідає на смс. Про яку розмову може йти річ?

Сьогодні у мене виникла догадка про те, що таким чином він мене кинув. Але потім, подумавши логічно, зрозуміла, що для нього це досить тупо.

Чи просто я його погано знаю?..

Подруга обійняла ноги руками, втомлено поставивши підборіддя на коліна.

- А якщо ти кинеш його через смс?

- Це низько.

- Для нього у самий раз. Не муч себе, люба. Потрібно на днях вивести тебе у клуб, щоби ти розвіялась.

- Точно ні! Якщо наша історія з Піттерсом закінчиться, – тяжко вдихнула, згадуючи ті важкі часи, коли була сама. – То я взагалі перестану дивитися на хлопців. Самій легше.

Хоча, ні. Не легше. Але принаймні краще, ніж з таким, як Девід.

- Тепер ти мене по-справжньому розумієш, – сумно усміхнулася та, потягнувшись до мене рукою.

Вона поклала свою теплу долоню на мою, зігріваючи не тільки цим дотиком, а й словами:

- Я знаю, про що ти думаєш. Ти не будеш сама, не хвилюйся. Не тоді, коли у тебе є я. І не тоді, коли ти настільки красива й розумна. Всі чоловіки твої, тільки не закривайся від них.

- І ти не будеш сама, Ві, я впевнена у цьому. Ти занадто класна для того, щоби не стати чиїмось скарбом, – у відповідь я злегка підняла кутики губ, і погладила її руку у відповідь.

Ми двоє торкнулися декілька разів нашими великими пальцями, повторюючи давно придуманий жест для привітання та прощання.

- Я піду лягати. Якщо щось – моя кімната знаєш де, – промовила дівчина, повільно підіймаючись.

Для мене десята година це ще не пізно, але для дівчат – сонний час.

Провівши Ві поглядом, я знову втупилась в одну точку. Наша вуличка сьогодні була доволі тихою, як для студентського містечка. Тільки іноді могла зашуміти машина, яка проїжджала повз. Пахло запахом мокрого асфальту після дощу, але його ще досі перекривали парфуми сусідок. Я поклала голову на коліна, заплющила очі, згадуючи ті часи, як сиділа так само з батьками на маленькому балкончику нашого будиночка. Часи, коли мама була здорова, готуючи нам вечерю. Коли тато сидів біля неї, обіймаючи та читаючи нам обом казки вголос, а я сиділа та їла морозиво, заворожено слухаючи його розповіді.