13

POV Miles

Я сів на вільне місце в авдиторії, оглядаючи всіх присутніх. Тайлер сидів біля мене і щось креслив у своєму нотатнику, Дюк і Ендрю – мої ще два приятелі, розташувалися позаду, обговорюючи вчорашній виступ одного дуету дівчат, інші одногрупники сіли подалі, адже не дуже любили слухати настанови місис Ґрей на початку семестру. Мій погляд зупинився збоку на модняшці Вів’єн, яка взагалі удавала, ніби не бачила мого приходу і, як нічого не бувало, сиділа у телефоні.

А якщо?..

- Псс, Ві, – усміхнувся я, побачивши її шоковану реакцію.

Вона повільно повернула голову, вигнувши брову у німому запитанні.

Та ну, Ві, ми ж колись були друзями, чи ти забула? Що за дивна реакція?

- Твоя подруга Рейчел дуже ображена на мене за вчорашнє. Але передай їй, що це ще не кінець.

Дівчина розлючено відставила телефон, нахилившись ближче і кажучи:

- Відчепись від Рейчел, Майлзе. Хочеш конкурувати з нею, нервуючи і себе, і її водночас – о'кей. Але, знай: ти ніколи не будеш на одному рівні з нею, як би не старався.

- Ні, Ві. Це вона ніколи не дотягне до мене.

Ситуація напружувалася. Вів’єн спалювала мене поглядом, насупивши брови так, що було помітну маленьку зморшку, а я лише лукаво посміхався у відповідь, задоволений тим, що так легко вивів її з себе. Хоча, злість мене теж не покинула, згадуючи слова, які сказала мені Рейчел у коридорі. І на себе злився за те, що забув про найголовнішу мрію студентів академії – конкурс талантів. Я б легко зміг обійти всіх, навіть саму Рейчел Аддамс, але у мене не було такого шансу. На відбір проходять лише студенти бюджетної форми – так звані «золоті» діти академії. І, чорт візьми, як я шкодував, що раніше відмовився від шансу навчатися безкоштовно.

Так, мені пропонували перейти на бюджет за мої старання, адже я, навіть на контракті, займав або перше, або друге місце в рейтингу (здогадайтеся, з ким ми мінялися цими місцями, до речі). Але, по-перше: це була велика морока з документами, яких у мене на той час не було, по-друге: я маю змогу оплачувати навчання, і вирішив дати можливість навчатися безкоштовно тим, хто її не має.

Як завжди: моя надмірна доброта сама підставила мені ніжку.

Вів’єн планувала щось відповісти, але не встигла, бо головні двері відчинилися і до авдиторії зайшла місис Грей. Я вирівнявся, сів зручніше на кріслі, поки дівчина ще встигла мені сказати:

- Понизь планку, Маллен, поки боляче не розбився.

Скривившись, я взагалі відвернувся в іншу сторону, щоби й боковим зором не бачити її, і розгорнув свій навчальний план, який взяв заздалегідь. І було б все ок, якби ще Тайлер збоку не почав домахуватись:

- Що сталося?

- Нічого. Слухай місис Ґрей, – відповів коротко я, перемикаючи увагу на викладачку.

Поки місис Ґрей вітала нас з початком навчання, у голові мені не давала спокою одна божевільна ідея.

Ризикована, але все ж… Варто було спробувати.

«Хто не ризикує – той не п’є шампанського», так ніби кажуть? 

Після довгого нудного заняття, я відлучився від друзів та підійшов до потрібних мені дверей. Хвилювання було присутнім, але я заховав це відчуття куди подалі всередині. Легенько постукав, перш ніж відчинити. Зайшов усередину і, побачивши ту жінку, яка якраз таки була мені дуже потрібна, радо заговорив:

- Доброго дня, міс Бланш.

Пара здивованих очей витріщилися на мене, зовсім не очікуючи такого несподіваного візиту. Я усміхнувся настільки широко і чарівно, наскільки зміг. Гвенделін виглядала ідеально у свій перший робочий день після відпустки. Вона поправила окуляри на крилах носика і після довгої паузи таки відповіла:

- Майлз Маллен? Оце так сюрприз. Чим зобов’язана?

Жінка відсунулася від столу, де раніше щось активно писала на папері. Я жваво покрокував до неї, коли по дорозі вона напружено сказала:

- У мене тут є камери, пам’ятаєш?

Господи, вона реально подумала, що я прийшов робити щось непристойне у головному корпусі моєї академії? Ще й головою незалежної комісії? Я ж не дурень.

- Звісно, але, якщо не помиляюся, вони тільки картинку показують? Отже, я можу говорити про все, що завгодно, проте зараз не про це. Я прийшов з питанням щодо навчання, Гвен.

Здавалося, вона з полегшенням видихнула. Я зручно сів на стілець навпроти, поки міс складала папери у купку.

- Тоді, слухаю уважно.

- Пам’ятаєш, ти казала мені про те, що я маю можливість перейти на бюджетну форму навчання? – я  постукав пальцями по своєму підборідді, у точності згадуючи нашу розмову про це.

Від неочікуваності вона зробила комічний вираз на лиці, але при цьому стримано кивнула:

- Так, це було минулого семестру. До чого ти хилиш?

- Я подумав про те, що, можливо, знайдеться метод перевести мене на бюджет зараз?

- Звідки з'явилося таке різке бажання? – спантеличено відповівши, жінка знову поправила свої окуляри.