11

Я закричала крізь сон, перелякавшись, коли прокинулася від різкого звуку будильника на телефоні. Ідея поставити тяжкий рок на такий сигнал була геніальною – прокидалася я завжди.

Ще б пак, такий рингтон і мерця б воскресив.

Але ще при цьому потрібно було стриматися, щоби не сходити у туалет зразу у ліжку від неочікуваності.

Неохоче скинувши з себе теплу ковдру, я підійшла до вікна, відчинивши його. Туман, сирість, мряка – лондонська погода описує весь мій настрій, проте я стараюся підбадьорити себе тим, що нарешті сьогодні починаються заняття. Отже, буду мати, чим зайнятись.

Сходи почали скрипіти за дверима. Схоже, хтось хотів навідатися до мене у кімнату. Я поправила волосся пальцями, стараючись їх пригладити.

Знаю ж, що без розчіски та спрею цього не вийде, але ж як намагаюсь!

У двері постукали.

- Так? – крикнула я, зачиняючи паралельно вікно.

Як тільки двері заскрипіли, я обернулася й побачила на порозі Вів’єн.

- Доброго ранку, – промовила першою, здивовано вигнувши брову. – Ти чому так рано прокинулася? Тобі хіба не на другу пару?

- Доброго. На другу, але твій будильник вирішив розбудити мене швидше.

Упс.

Я знову взяла телефон у руки, скручуючи на наступний раз звук «рок-концерту».

- Невже так голосно чути? Вибач, я зроблю тихіше.

- Та забий, все ок, – знизила плечима подруга й всілася на моє ліжко.

Вона все ще сонними очима оглянула мою постать знизу доверху й, побачивши мою стурбованість, спитала:

- Як ти? Після вчорашнього ми так і не поговорили. Марі казала, що ти зачинила двері й не пускала її.

- У мене був занадто паршивий настрій, але я вже охолола. У моїх думках зараз тільки плани на заняття, – відповіла коротко я, відчиняючи шафу.

Я дістала широкі джинси й розтягнуту чорну спортивну кофту. Поки вибирала нову пару шкарпеток, Ві підійшла до мене оглядаючи мою купу речей в руках.

- Серйозно плануєш іти в цьому?

- А що не так?

- Тобі двадцять два, Рейчел, двадцять три на носі! Краще візьми свої чорні приталені брюки та смарагдову шовкову сорочку – вона пасує до твоїх очей.

- О, ні, я ж не на співбесіду йду, а на заняття з симфонії та вокалу, – я ще міцніше пригорнула до себе речі.

- У тебе такі гарні довгі ноги, а ти приховуєш їх за цим балахоном. Я б на твоєму місці ходила у коротких спідницях та шортах.

- На твоєму, я б теж, – промовила зовсім пошепки я, щоби вона не почула, а тоді вже голосніше. – У цьому зручніше, ніж в речах, які тиснуть. Мені подобається.

- Ти у всьому гарна. І в облягаючому, і, навіть, у цьому балахоні. Шкода, що ти так не вважаєш. Полюби себе у всьому.

Я стиснула губи, стараючись опанувати своє зрадницьке тіло, щоби у мене не затрусилися руки. Вів’єн знала мене як п’ять пальців, але не знала того, що відчуваю щодо цього. Фраза «полюби себе» здавалася такою тяжкою... Здавалося, що вона далеко від мене настільки – наскільки далеко планета Земля від Сонця.

Я люблю діловий стиль: строгі брюки, короткі сорочки, високі підбори, але не можу уявити обтислі брюки на собі. Вони занадто сильно виділяють мої пухкі ляшки.

- Іншим разом. Вип’єш зі мною чаю? – спробувала перейти на іншу тему, захопивши з собою ще й рушник.

- Не сьогодні, – позіхнула вона, потягнувшись руками вгору. – Йду краще досплю свої вільні сорок п’ять хвилин. Набереш після пари? Пограємо разом у студії?

Кивнула, коли вийшла вслід за Ві з кімнати.

- Добре. Тоді солодких снів.

Ві, усміхнувшись, помахала рукою і повернулася до своєї кімнати, а я зникла за дверима ванної.

Прийнявши швидкий душ, я одяглася й помчала на кухню, щоби зробити собі кави. Заодно відчинила холодильник у надії, що захочу щось з'їсти, але ні: такого бажання не з’явилося. Зачинила назад, сівши за стіл лише з чашкою. Зробивши ковток, відкрила стрічку одної з соц.мереж і ледь не виплюнула рідину назад, коли побачила, що майже кожна знайома дівчина з академії виклала фотографію з вчорашнього виступу Маллена.

День ще не почався, а вже розчарував мене.

Мій телефон миттєво погас, коли я натиснула на кнопку вимкнення. Навіщо я взагалі відкривала той додаток? Догадувалась ж, що таке буде. Але я ввімкнула його знову, щоби переконатися, чи не написав часом Девід.

Ні чорта. Нуль повідомлень.

- Ну і пішов ти, – прошепотіла я сама до себе, поки допивала каву.

Я помила посуд за собою і пішла у коридор. Накинувши пальто, взявши парасолю і ключі з собою, вийшла з дому, чимчикуючи на заняття.

Ледь не запізнившись через погану погоду на заняття, я забігла у корпус. Мої кросівки неприємно чавкали через те, що намокли, і їх було чути на весь хол. Ще й, як на зло, жодної людини у коридорі. Ну, у принципі зрозуміло, чому – першокурсники почнуть навчання тільки через тиждень. Тоді якраз таки почнеться найвеселіше. Щоправда, я цього вже не побачу – останній курс магістратури ходить на заняття пізно ввечері, як друга зміна. Це тільки цей тиждень нас попросили прийти раніше.