6

Духовка запищала занадто різко, заставивши мене підскочити від неочікуваності. Це було сповіщення про те, що абрикосовий пиріг був нарешті готовий. Швиденько витягнувши пательню, я скуштувала шматочок.

– О, вийшло чудово, – промовила задоволено я, й зачинила духовку ногою, поки тримала пиріг у руках.

Я віднесла його у вітальню й поставила на стіл, де вже були приготовані деякі закуски. Мій хлопець мав з’явитися з хвилини на хвилину, і я хотіла приємно здивувати його, перш ніж ми роз’їдемося по різних містах. Екран мого телефону засвітився від сповіщення. Потягнувшись за ним, побачила ім’я Ві на сповіщенні. Вона писала:

«Ну що? Він приїхав?»

Відписала:

«Ще ні, але написав, що у дорозі».

Відклала телефон, щоби поправити скатертину, але незабаром знову взяла його, бо Ві швидко відповіла:

«Чудово. Повеселіться там, поки я намагаюся запхати свою останню пару туфель у четверту валізу».

Я широко розплющила очі, дочитавши повідомлення.

«Ві, я ж просила! Яка в біса ЧЕТВЕРТА валіза?!».

«Упс, нічого не знаю. До завтра!».

Після цього вона вийшла з онлайн. Писати ще щось було марно. Та і я б не встигла, бо пролунав дзвінок у двері. Я підскочила і побігла у кінець коридору, щоби відчинити двері. Постать Девіда з’явилася переді мною, схиляючись близько-близько, щоби поцілувати мене.

– Привіт, котику. Тепер я приїхав вчасно?

– Так, – прошепотіла я, крізь поцілунок. – Я приємно здивована.

– Тоді за таку приємність мені належить приз.

Його руки хотіли доторкнутися до моєї талії, але я встигла перехопити їх і відірватися від хлопця зі словами:

– Потім. Спершу хочу поговорити з тобою. Посидіти, пообійматися…

– Одне іншому не заважає, – відповів мій хлопець, знову потягнувшись до мене, але побачивши мій розчарований погляд, затримався й випрямився.

Девід знову все зводив до одного – до інтимної близькості. Не можу сказати, що не люблю це діло, ні. Це важлива складова стосунків та непоганий варіант для максимального зближення і розрядки, але коли я виснажена, коли не достатньо збуджена, коли не отримала достатньо уваги, мені це не у кайф.

Раніше він зважав на мої бажання, проте зараз більше дбав за своє задоволення, іноді залишаючи мене взагалі без фіналу.

– Добре, тоді які у тебе плани?

– Я приготувала вечерю. Ми могли б поїсти, а потім подивитися фільм. Чи просто посидіти поговорити, хм?

Настрій мого хлопця моментально впав. Він зняв джинсову куртку, дав мені її у руки та понуро сказав:

– О’кей. Вечеря так вечеря.

Навіть не почекавши на мене, Девід пройшов повз, у вітальню. Я повільно повернулася, дивлячись йому вслід. Мій настрій уже теж не був хорошим. Повісивши куртку у шафі, я приєдналася до хлопця за стіл. Запалила свічки, які він навіть не помітив на столі, зразу почавши їсти. Моя рука потяглася до пустої склянки, щоби налити соку, а очі спостерігали за постаттю хлопця, який накладав собі салату. Мені було прикро – він навіть не спитав про те, чи зібралась я? Чи готова їхати до Лондону? Чи… буду сумувати за ним?

Йому стало на мене байдуже.

– Смачно? – запитала я, намагаючись зав’язати розмову.

Навіть не глянувши на мене, Девід кивнув, промовляючи просте:

– Угу.

І жодного питання у відповідь. Я вирішила не здаватись. Дати ще один шанс…

– А як вирішились вчорашні вечірні справи? Ти помітно спішив.

Такого повороту подій хлопець не очікував. Той кусок м’яса, який він поклав раніше до рота, застрягло у горлі, і він закашлявся, потягнувшись за водою. Я й не моргнула, просто звела бровою, дивлячись на те, як він жадібно п’є воду. Що такого незвичного було у моєму питанні, через що він так дивно відреагував? Чи я вже починаю придиратись до кожної дії?

Ні, чисто з логічної точки зору, опираючись на деякі психологічні факти, щось тут не чисто.

– Все пройшло… добре. Трохи втомився, а так… Нормально, – хриплим, після кашлю, голосом відповів Девід.

– Я їду завтра зранку, – майже у відчаї прошепотіла, намагаючись хоч якось вивести його на емоції.

Але його обличчя залишалося таким, як і було раніше. Мене вбивало це.

– Я в курсі, Рейчел. Ти хочеш, щоби я провів тебе завтра?

–Ти ще питаєш? – шоковано розкрила рот я, не вірячи його словам.

Я відклала всі свої столові прибори з брязкотом і махнула серветкою. У мене вирвалося наступне питання, яке я вже давно хотіла поставити:

– Девіде, що між нами відбувається?

Хлопець побачив моє обурення і це змусило його також відсунутися від їжі й глянути мені просто в очі. Я підняла погляд ще вище, дивлячись на нього зверхньо. Він спитав:

– А хіба щось відбувається?