4

– Ти тільки глянь, Ві! Мої стегна ледь залізли у цю сукню! – викрикнула я, показуючи свій помітний валик жиру на животі. Зранку він був зовсім манюсіньким, але після води й маленької канапки зранку… – Краще б цей жир йшов у груди, а не сюди. Було б корисніше.

– У тебе хоча б один такий шар. У мене, коли сяду, то аж три, – я побачила у дзеркалі, як подруга закотила очі. – Але, Рейч, навіть з цим ти виглядаєш шикарно. Дехто любить такі м'якенькі форми.

– Девід ще давніше казав, що мені варто їсти менше, – згадала я слова хлопця, скривившись.

Чи саме вони викликали у мене повторну відразу до їжі? Можливо. Але це не єдина причина. Через нерви я теж дуже часто не контролюю себе.

– Що?! – вигукнула подруга, відірвавшись від гортання нового журналу. – Ти мені нагадала ще один мінус, через який я вибираю жінок, а не чоловіків. Якщо хлопець бодай натякає на те, що тобі потрібно позбутися зайвої ваги, то правильніше буде позбутися самого хлопця і найти іншого.

– Він твій кузен, – нагадала я, розстібаючи замок на сукні.

– І що? Те, що він мій родич – не виправдання тому, що він придурок.

– Як скажеш.

– Візьми краще цю, – Ві кинула у мене чорну маленьку сукню на бретелях.

Я здивовано витріщилася на подругу.

– Вона занадто відкрита й обтягуюча. Я у попередній виглядала великою, а у цій…

– Навпаки вона обтягне все, що треба, особливо твою прекрасну дупку і груди. Тоді вже ніхто на твій живіт з маленькою складкою не зверне уваги, повір мені.

Подруга помахала руками на сукню, змушуючи мене задуматися. Це справді дуже гарна сукня, раніше одна з моїх улюблених, але зараз… Зараз я вже не такої форми, як була декілька років тому. Через стрес, який стався на фоні смерті батьків, я почала стрімко то набирати, то скидати вагу. Мені вдалося повернути худенькі ноги через два місяці завдяки інтенсивним тренуванням,  частим голодуванням й гормонам, але втримати їх у такій формі не змогла довго, бо нервові ситуації продовжувались – переїдання ставались частіше. Відтоді, таких речей, схожих на цю сукню, я не наважуюсь одягати навіть при моєму хлопцеві, не те що при чужинцях... Зрештою, Девід і не відпустив б мене у такому вигляді в люди.

– Все у порядку? – запитала Ві, обриваючи мої думки.

Я провела рукою по шовковій тканині й сумно відповіла:

– Я краще візьму таку ж чорну, але з довгими рукавами.

Підійшовши до шафи, витягнула з неї простеньку чорну сукню, яка часто виручала мене у таких ситуаціях. Обернувшись, я зустрілася поглядом з Вів’єн.

– Це дуже сумно. Ти що, комплексуєш через свою фігуру?

– Ем... Ні, але все одно не одягну таку відкриту.

Звісно що, я не казала всієї правди. Я хочу сама з цим розібратися. Відчуваю, що можу, але шкода, що так повільно.

Дівчина кивнула і знову втупилась у журнал, щоби не підглядати, як я переодягаюся. Фух. Чорна вільна тканина опустилася мені на тіло. Я поправила рукава й розгладила складки. Непогано, але й не ефект «вау», як любить казати Вів’єн. Я відкинула своє світле волосся назад і оглянула себе ще раз у дзеркалі. Подруга, піднявши погляд на мене, встала з ліжка, підходячи ближче:

– Не розумію, чому ти так хвилюєшся. Ти дуже гарна, Рейчел, і фігура у тебе прекрасна. Ти занадто вимоглива до себе, – її руки лягли мені на талію, поправляючи тканину у цій ділянці.

Не найкраще моє місце. Втягнувши живіт, я випрямилась та потягнулась за гребенем, щоби розчесати волосся. Не дарма робила укладку зранку – вона тримається й досі, надаючи кореням об’єм.

– Можливо, але нічого з цим зробити не можу.

– Зробиш колись, а я допоможу раптом що, – Ві знизила бровами й порівнялася зі мною коло дзеркала.

Вона виглядала шикарно у новій оранжевій короткій сукні. «Якщо Бог нагородив мене ногами висотою сто тридцять сантиметрів, то гріх ховати їх за широкими джинсами» – отакими були слова подруги ще зі школи. Пам’ятаю виступи Ві в академічному ансамблі, де завжди довгоногу ставили позаду, бо її однокурсниці були набагато нижчі. А подругу це дратувало, бо вона обожнює бути у центрі уваги. Діставши помаду зі своєї маленької сумочки, дівчина намалювала губи й обернулася до мене, широко усміхнувшись:

– Ну що, йдемо відриватись?

– Я готова.

Я взяла свою сумочку, кинула туди телефон, і махнула подрузі рукою, запрошуючи піти за мною. Зачинивши вхідні двері, ми підійшли до дороги, паралельно викликаючи таксі. Я була не проти їхати на своїй машині, але Ві переконала мене сьогодні випити з нею, тому цей варіант логічно відпав. Дочекавшись таксі, ми сіли й поїхали на вечірку до дому нашого колишнього однокласника. Джиммі завжди був зачинателем вечірок. Коли ми вчилися у школі, то часто розважалися разом і навіть допомагали з організацією, але коли я та Ві почали вчитися у Лондонській Академії Мистецтв, то зустрітися на них нам виходить лише влітку. А ці вечірки наприкінці літа – легендарні. Ми так проводжаємо літо – відриваємося на повну коло басейну з піною, перш ніж зустріти холодні дні, в які вже не можна буде випити холодного пива або сидру з льодом. Вечірка осінню вже має інше місце – обов'язково у приміщені, інше меню алкогольних й безалкогольних напоїв, і вони, здебільшого, теплі або дуже міцні.