2

– Девід буде завтра на вечірці?

Почувши запитання, глянула на Ві, яка принесла овочевий салат, поки я розкладала тарілки на стіл. Взявши з її рук тарілку, я мигцем оглянула стіл і поставила її на вільне місце. Все готово. Залишилося дочекатися батьків подруги.

– Сподіваюся, що буде. Це останні можливості провести час разом перед тим, як я поїду в Лондон, – знизила плечима я, сідаючи на крісло, щоби відпочити.

– Що означає "сподіваюся"? Досі все складно? – прошепотіла вона останнє запитання, ніби боялася того, що хтось почує.

Але це вже ні для кого не було секретом, що ми з Девідом Піттерсом у сварці. Всі у центрі Ліверпуля бачили, як ми кричали одне на одного через те, що він, на мою думку, абсолютно не слухав те, що я говорю, а хлопець кричав, що це все вигадка. Ага, звісно, "вигадка". Я хвилин п’ять фанатично розповідала про те, що через тиждень їду до Лондона і мені буде страшенно не вистачати його, тому пропонувала різні варіанти, як можна було би зустрічатися, на що він взагалі не реагував й продовжував витріщатися у телефон. А коли я потягнула його за рукав, привертаючи увагу, Девід абсолютно спокійним запитав: "Що ти говорила, котику? Я не розчув".

Звісно, я розсердилася та накричала на нього, образившись остаточно. Ми не говорили вже два дні з того моменту. Я сиділа й думала, що він подзвонить, щоби попросити вибачення, і все буде, як раніше. Але за цей час жодного смс і, тим паче, дзвінка. Боюся, що йому й без мене добре.

Помітивши спантеличений вигляд подруги, я спокійно відповіла:

– Ми не розмовляємо. Він не дзвонить, і я не буду першою просити пробачення, адже своєї вини у конфлікті не бачу. Якщо мій хлопець завтра теж не з’явиться, щоби побачити мене, то я не впевнена, чи є сенс продовжувати ці стосунки далі.

– Мені так шкода, Рейч, – сказала подруга, поклавши свою руку на мою. – Останнім часом я не впізнаю Девіда.

– Ти будеш здивована, але я теж, – прошепотіла, стискаючи губи в одну лінію. – Пройшло тільки три місяці з початку стосунків, а між нами вже холод. Це так не схоже на те, що було на початку.

Я знову поринула у спогади, які сталися у червні. Я якраз повернулася з навчання до Діани – моєї рідної тітоньки, і її чоловіка Альберта. Майже ціле літо я проводила у неї, адже коли закінчувалась сесія, то всі сусідки, включно з Ві, їхали додому, залишаючи мене саму у студентському будиночку. Не сперечатимусь, що проводити дні самій у двоповерховому будинку – це кайф. Спочатку класно, але коли проходить тиждень, два… Стає жахливо нудно. Тому, коли до мене вкотре подзвонила Діана з проханням приїхати, я не змогла відмовити: спакувала свої валізи й повернулася до рідного Ліверпуля. Тут і зустрілася з Девідом вдруге, чи втретє. Ми бачились часто й до того, бо він є кузеном Вів’єн, й саме вона познайомила нас на одній з вечірок, але до останнього моменту не звертала уваги на нього у романтичному плані. Поки під час спільної прогулянки у нас не закрутилася цікава розмова. Піддавшись емоціям, ми поцілувалися, і тоді я зрозуміла, що щось таки мене чіпляє в цьому юнакові. Можливо зовнішність, можливо самовпевненість, а можливо те, що він вміє гарно залицятись.

Ми почали частіше спілкуватися після того поцілунку, і вже в липні стали зустрічатися. Майже весь час проводили разом: гуляли, ходили в кіно, каталися містом, подорожували, багато сміялися, залишалися одне в одного на ніч. Я почала довіряти і відчувати саме ті глибокі почуття, які вже давно ніхто у мене не викликав, але потім настав серпень: цукерково-букетний період закінчився – ми різко почали віддалятись. Зараз у нього часто немає вільного часу, щоб зустрітися, чи просто написати мені повідомлення. При зустрічі більше не даруються ніякі квіти, й навіть банальне "як справи?" я чую максимум раз в тиждень. Зате почали частіше сваритися.

Можу підтвердити, що наші стосунки на даний період складаються з трьох складових: постійні сварки, випрошене перемир’я, примирливий секс. Можливо Девіду такий розклад цілком до вподоби, але точно не мені.

– Можливо все ще зміниться. У нього завжди був вітер у голові. А якщо ні – до дупи це все, – вилаялась подруга, махнувши другою рукою, а першою ще досі міцно тримала мою.

Я розсміялася.

– Я не думала, що ти будеш казати про нього так. Це ж все-таки твій кузен.

– І що з того? Ти моя найкраща подруга, ми майже все життя разом, а з ним я тільки у сімейних колах по найбільших святах. Я відповіла цим на твоє питання?

– Думаю, так, – я потягнулася руками до її шиї, притягуючи до себе в обійми.

Вів’єн розкрила руки, так само обіймаючи мене сильно-сильно.

– Чорт, шкода, все-таки, що ти не лесбійка, – промимрила вона. – Я б погодилася віддати всі свої улюблені туфлі, тільки щоби найти дівчину, з якою у мене буде все так легко й класно, як із тобою.

Знаючи, як подруга обожнює свою велику колекцію туфель, яка займає у неї всю кімнату – це серйозна заявочка.

– Ти обов’язково знайдеш ту, яку хочеш бачити біля себе. Ну або того, хто зна.

Дівчина хмикнула, відриваючись від мене і сіла навпроти, беручи склянку з водою в руки.

– Ой, це малоймовірно. Я ж казала раніше, що після Дрейка більше не наважуся на хлопця. Ні-ко-ли.

Я закрила лице руками, щоби вона не побачила, як я сміюсь, поки вона показує своїм великим і вказівним пальцем довжину його…