Розділ 21

Я глянула на налякану Фелісію і схвильовану Мелані, зловила на собі задумливі погляди цілителів та Даніеля і не могла… Я просто не змогла сказати правду. Вперше, мабуть, так роздирав мене власний вчинок. 

– Що з проривом? – запитала натомість в Аркена.

Вони й так знають, що до мене щось пристало і тягне силу. Все інше… поки я ще хочу жити. Та чи дадуть мені таку можливість? 

– Я запечатав його, – коротко відповів архімаг. – Кілька магів постраждало, але не смертельно. Більше жертв серед простих жителів. 

– Що тепер буде зі мною? – глянула йому в очі, сподіваючись, що він зрозуміє до чого я хилю. 

Даніель спочатку перевів погляд на цілителів і жестом вказав їм покинути кімнату. Ті, вклонившись архімагу, вийшли й прикрили за собою двері. 

Аркен раптом активував напівпрозору печать і запустив її в бік виходу. Сяйнистий круглий магічний знак завмер на відстані витягнутої руки від дверей. 

Мелані й Фелісія тим часом підійшли ближче до мене. 

– Перш ніж прийняти якесь рішення, – напружено заговорив Даніель. – Я хочу все знати, Лірісо. Чому ти відштовхнула Лестера? Він сказав мені, що ти була дуже дивною. Вони знову на тебе вийшли? Що тобі сутності говорили? І що відбувалося під землею?

Він може мені допомогти. Я бачу це вагання в його очах. Він має вплив і може приймати рішення. Але чи буде він це робити, коли я скажу йому, що добровільно дозволила сутності прив'язатись до моєї магії? 

– Вони говорили до мене, – зізнаюся хоч у чомусь. – Мені стало погано. Було таке враження, ніби хтось намагався захопити мою свідомість і тіло. Але в них не вийшло, я провалилася під землю. Там встигла сформувати захист і… чекала поки хтось мене врятує. 

– І все? – запитав Даніель, коли я замовкла. 

Аркен пронизував мене своїм поглядом. Здавалося, що він і так знає правду, але очікує поки я про все розкажу. 

– І все, – видихаю, вирішуючи вибороти собі трошки часу. Мені спочатку самій треба в усьому розібратись і спробувати розірвати те, на що я добровільно підписалася. 

– На місці, де ти провалилася, був захист, – почав говорити Даніель. – Маги не могли його пробити й витягнути тебе. Більше тобі скажу, я теж не з першого разу його знищив. І взагалі… в мене було таке враження, що він просто сам зник. Зник тоді, коли в ньому вже не було потреби, – в кожному його слові був неприхований натяк. З кожним його словом моє тіло все більше стискалося від страху. 

Як я могла так помилитись? Як могла допустити таке? 

– Я не знаю про що ти зараз кажеш. Проте знаю дещо інше. Я можу… думаю в мене є метод як позбутись того, що зараз позбавляє мене магії, – мовила, намагаючись говорити впевнено і рішуче. – Даніель, – торкнулася його руки. – Просто дозволь мені зараз повернутися до твого маєтку і провести увечері ритуал очищення. Я покличу на допомогу увесь свій рід і ми тою силою знищимо… все. 

Він якось надто довго дивився на мене. Приймав рішення. Для нього я певно ненадійна і тепер ще й небезпечна відьма. До того ж дурепа повна, бо вірю голосам сутностей. 

Коли я вже майже потонула у власному відчаї, він мене все ж здивував.

– Імператор вимагає тримати тебе під посиленою вартою та…. провести всесторонній магічний аналіз. Я поки що згоди не дав. Це непроста процедура і я не впевнений, що ти її витримаєш зараз. 

– Що коїться, – тихенько заголосила Мелані. – відьма постраждала – значить відьму треба добити.

– Пане Аркен, – Фелісія з плачем звернулася до архімага. – Не віддавайте нашу Лірісу на допити. Вона хороша і добра. Вона б ніколи не пішла проти правил та законів. Врятуйте її.

Я лиш ковтнула в'язку слину. Від напруги вже боліло усе тіло. 

– Я не збираюся нікуди її віддавати. Будьте спокійні, – впевнено відповів Аркен. 

Чи стало мені від його слів легше? Ні. Я очікувала. Знала… відчувала, що це ще не все. 

І коли Даніель знову глянув на мене, по тілу прокотилася хвиля чергового страху. 

– Імператор не може мене змусити віддати мою відьму. Контракт це передбачає. І цього разу закони імперії тебе рятують, Лірісо. Якщо я зараз тебе не віддам… відповідальність за подальші події лежатиме тільки на мені. І покарання теж нестиму я, Лірі. 

Дідько! Він ризикує собою заради мене, а я продовжую йому брехати…

– Ми сьогодні відправимося до маєтку і ти там спробуєш провести ритуал. Сподіваюсь, він спрацює. Не знаю що саме до тебе прив'язалося… і яким чином це взагалі стало можливим… та це треба зупинити, Лірі. Не зупиниш ти… буду зупиняти я.  

– Я розумію, – махаю головою. – Дякую, що дав мені шанс. 

– Ти її бачиш зараз? – раптом питає він, різкувато нахиляючись до мене. – Сутність бачиш?

– Ні, – ледь видихаю, але навіть не брешу цього разу. Бо справді нікого поруч немає. 

– Добре, – мовив напружено. – Прощайтесь. Я чекатиму у коридорі, – він встав, кинув погляд на переляканих, блідих Мелані й Фелісію та й пішов до виходу, де махом руки зняв печать і вийшов. 

Говорити часу не було. Тому я лиш міцно обійняла своїх рідненьких і пообіцяла з усім впоратись. 

З Аркеном до самого маєтку ми летіли у напруженій тиші. Він задумливо мене розглядав, а я не знала куди діти очі. Відчувала свою провину та тягар брехні. Хотілося все і зараз тут йому розповісти, але ніяк не могла наважитись і хоч слово промовити. 

Вся надія була на наймогутніший відьомський ритуал родового очищення. Він мав би знищити будь-який вплив на мене. Дивно було, що сутність тієї дівчинки так себе й не проявила. Не було її ніде. Хоч зараз в мене не така сила, щоб все бачити. Відьомський зір ніби розмитий і це лякало. Воно дійсно забирало в мене магію. Та я, як і Аркен, не відчувала ніякого відтоку. 

Як тільки ми приїхали, я сказала Даніелю, що мені треба підготуватись до ритуалу і швидкою ходою рушила до сходів. Трошки паморочилося у голові, намагалася не звертати на це уваги. 

Більше мене лякали рівномірні впевнені кроки позаду. Він йшов за мною. Як його зупинити? Він же у власному маєтку. Я почала панікувати й пришвидшуватись.