Розділ 18

До самого центру столиці ми долетіли дуже швидко. Коли карета приземлилася, Даніель схопив мене за руку й змусив дивитися йому в очі. Там чітко читалася погроза. 

– Ніяких жартів, відьмо. Стоїш де покажу і спостерігаєш за роботою. Сили тут не достатньо. Для таких великих проривів треба ще й досвід, якого в тебе немає. Крок вліво чи вправо і ти мертва. Зрозуміла? 

Лиш махнула головою на знак згоди, бо зараз цей чоловік мене лякав більше за можливу смерть. 

Він змінився. Ось тепер я у всій моторошній красі бачила перед собою істинного архімага. Сила, така могутня й древня, іскрилася в його очах. Вона лиш чекала дозволу вийти назовні. 

Даніель залишив карету першим. Лестер допоміг мені спуститись.

– Слідкуй за нею, – кинув архімаг блондину, дістаючи з сумки широкі металеві браслети з підсилювачами. 

Куди ще більше там підсилювати? В мене волосся дибки ставало від його магічного фону зараз. 

– Я мав йти у другому ряду, – мовив на це Лестер. 

– Сьогодні ти нянька для неї, – не дивлячись вже на нас, суворо наказав Даніель. – Головою відповідаєш.

Я було хотіла вже обуритись і сказати що не маленька та можу себе захистити й не наробити дурниць, але саме в цей момент нарешті звернула увагу на площу поперед тої самої Вежі дракона…

Вона була огороджена сяйнистим магічним контуром, навколо якого стояли перелякані люди. Всередині… прямісінько на площі, на красивих лавках, біля декоративних дерев та навіть на квіткових клумбах лежали люди…

– Що з ними? – вимовила шоковано, не в змозі відірватись від цієї жахливої картини. 

– Наслідки раптового прориву, – тихо відповів Лестер. 

Даніель пішов у бік, де рядами стояли загони магів. Помітила у першому ряді архімага війни й потім знову здивувалася, коли на сонці блиснула корона. 

– Там імператор стоїть? – знов звернулася до Лестера. 

– Так. Чи ти думала що з таким величезним проривом такої сили може впоратись лиш один архімаг? Даніель накладатиме головну печать, оскільки він саме маг Межі, але її підсилюватимуть ще два архімаги. Інші маги будуть нищити аномалії. Там і відьми є.

Тепер я й справді помітила кількох відьом серед купи магів у повній бойовій готовності. 

Та увагу мою притягували люди на площі… Це були просто перехожі. Діти… певно гралися біля батьків, котрі сиділи й спілкувалися на лавці. Старенька пара кудись поспішала… поруч з ними тепер валялися фрукти й овочі, що повипадали з сумок… Хлопець і дівчина біля скульптури ангела з червоним серцем… закохані лежать під символом кохання….

Сонячний теплий ранок перетворився на кошмар.

Зробила крок вперед і відчула руку Лестера на своїм плечі.

– Не варто, – помахав він головою. – Надто небезпечно наближатись. 

– Хоча б до захисного контуру? – попросила його. – Хочу побачити сам прорив. 

Лестер трохи завагався, але все ж погодився хоч трохи наблизитись. 

– Контур це приблизна межа їхнього впливу на нас, – пояснював він, поки ми обходили людей та магів, щоб стати трохи ближче. – Далі вони поки що не дістають. 

– Поки що? 

– Поки не набрались сили з нашого світу. Цей прорив дуже важкий, Лірісо. Такі випадки бувають хіба раз на десять років. Він біля великого магічного джерела відбувся. Серце дракона буде віддавати магію ще не одне сторіччя. Та саме зараз є ризик, що сутності доберуться до нього раніше і використають для свого швидкого переселення сюди. 

– Кепські справи, – зітхнула переводячи погляд на саму вежу, шукаючи вже відьомським зором біля неї прорив. 

Вежа здіймалася просто з центру площі, чорна й вузька, мов спис, вона розрізала собою небо. Як би я не задирала голову та верхівку так і не могла побачити. Уздовж її стін пульсували світлом ледь помітні сріблясті руни. Вони нагадували мені сузір'я, які немов з нічного неба були перенесені на чорний камінь. 

Я не знала їх значення та навіть на відстані відчувала характер їхнього впливу. Це буди замки. Замки для стримування сили. Вони стримували магію дракона у цій вежі. 

Знову відчула важкість у грудях від думки, що такій величній та древній істоті не дають спокою навіть після смерті. Використовують на свою користь. 

Монстри, котрі бояться, що владу захоплять інші монстри. 

Прорив помітила не відразу. Я думала там буде якась сяйниста прірва, а натомість за кілька метрів від вежі на землі сяяла невеличка тріщина. Ніби й не так катастрофічно, на перший погляд.

– Бачиш прорив? – запитав мене Лестер.

– Бачу невеличку тріщину, – відповіла йому. 

– До чого ж сильні падлюки прийшли. Навіть від відьом маскуються добре. 

В цей момент розумію – він має рацію. Тому роблю кілька вдихів і видихів, щоб зосередитись на тріщині й побачити більше, ніж вони хочуть показати. Я посилюю зір, живлячи його магічною енергією. Для кращого результату додаю закляття істинної картини з нашої родової книги. При чому воно саме в пам'яті спливає. Раніше, ніж я приймаю рішення використати підсилення. 

Секунда і я хапаюся від шоку за руку Лестера. 

– Лірісо, – почула його занепокоєння та зараз не змогла нічого відповісти. – З тобою все добре? 

Тепер я бачу все. Бачу більше навіть ніж хотіла б. Прорив значно масштабніший. Велетенська тріщина розділяє усю площу навпіл. З неї вилітають спочатку світлі точки, які поступово перетворюються на сяйнисті силуети. Такі ж, які зі мною у закинутому маєтку говорили. Їх багато. Вони завмирають в повітрі над проривом, ніби на коротенькому ланцюжку висять над ним. Деякі рухаються трохи далі, збільшуючи відстань…

Контур захисний блимає, коли його перетинають три архімаги. Вони без відьом, бо такої сили аномалію здатні й так побачити. За ними вже йдуть перші маги та відьми, котрі промовляють закляття істинного бачення. В кожної відьми вони свої. Я бачу як змінюються обличчя магів, коли відьми показують їм те, що насправді відбувається на площі.

Перший удар робить архімаг війни. Він такої сили що навіть нас за контуром захисним накриває хвилею віддачі.