Розділ 16

– Не впевнений чи ти зможеш щось зробити в цій ситуації, – скептично скривився архімаг. 

Тут мені, можна сказати, дали шанс закрити ротика й не лізти не у свою справу. Але ж заділо. Це я не зможу? Та що ти, архіпаскудник, взагалі про мене знаєш?

Видихнула повільно, щоб ненароком не сказати йому все це вголос. Не боюся, просто в нього й так нещасний вигляд. 

– Якщо я кажу, що можу вилікувати її, значить можу, пане Аркен. Я слова на вітер не звикла кидати й в моїй практиці був схожий випадок. Хлопчик через раптову смерть матері на його очах перестав говорити і його тіло не сприймало ні їжу, ні воду. Я маю родові знання, котрі дозволяють знімати блоки свідомості…

– В неї не просто блок, Лірісо, – перебив він мене. 

– Я знаю, – впевнено махнула головою. – Магію жоден блок би не зупинив. Та спочатку треба вилікувати саме нервові блоки, щоб спазми не повторювалися. Метод цей схожий на шиття простору, але в цьому випадку треба дещо з її свідомості вирізати, а потім обережно її зшити. Це цілком безпечна процедура, хоч і звучить лячно. Їй не могли допомогти, бо такі знання не розповсюджуються. Ця магія набагато древніша за ту, якою всі зараз користуються. Але вже так вийшло, що я маю і ці знання, і спеціальну голочку. 

Знизала плечима, поки маг мовчки задумливо вдивлявся в мене. 

– Цілком безпечна кажеш? – мовив тихо. – Я знаю що таке древня… ваша, суто відьомська магія. Знаю, Лірісо. І знаю також чому стара відьма, до якої ми зверталися, нам відмовила. Я по очах її бачив – вона теж знала як можна витягнути Катаріну з цього її стану. Але відьма нам відмовила, нічого не пояснивши. Тепер в мене є питання. Чому ти вирішила допомогти? Я знаю – це буде ризиковано саме для тебе, Лірі. Ти крізь себе, як крізь сито, пропустиш важку силу. Навіщо тобі так ризикувати?

– А я… я можливо… ааа ти мені поступки в контракті організуєш, – нарешті придумала щось путнє. – Скажімо, термін допоможеш зменшити чи платитимеш більше. 

Маг криво всміхнувся. 

– Я подумаю, Лірісо, – мовив він і по тону було ясно – тему закрито. 

Що ж. Нехай думає. Моя справа запропонувати. 

Зрештою ми розійшлися кожен на свій поверх. Я попросила дівчат принести обід мені до кімнати. Не знаю чи їстиме Даніель та я не хотіла лишатись голодною. Треба було про все подумати й найкраще я це роблю, коли їм наодинці. 

Всілася на м'якому диванчику, вкрила ноги пледом, поставила на нього тацю з їжею і, поки жувала, намагалася розкласти по полицях сьогоднішній день. 

Питань без відповідей надто багато. Тепер мені треба до всього ще й дізнатись чому та жінка мене так підставила і як це їй вдалося провернути? Адже в правдивості слів архімага я майже не сумнівалася. Бо навіщо йому мені брехати? Він не приховував того факту, що так чи інакше, а мене б підставили й заманили у пастку. Але вони не встигли. Виходить… моє служіння імперії було ще комусь вигідне?

Та найбільше мене зараз навіть не це турбувало. Я все ще не могла викинути з голови розмову у закинутому маєтку. 

Як вони змогли мене затягнути у певно що міжсвіття і головне – звідки вони знали як мене називала бабуся? Це дивувало й лякало водночас. 

Як би я хотіла зараз з нею поговорити, розпитати її про все, поради запитати. Інколи я чую її голос в голові та на жаль вона ніколи не відкликається до мене. Скаже що хотіла та й лишає мене. Зв'язок відьом по роду більший, ніж просто кров і сила. Деколи ми можемо чути наших близьких з потойбіччя. 

Бабця моя мала непростий характер, тому тепер вона періодично нагадує про себе своїми настановами у моїх думках. 

Був би ще з того якийсь толк…

Спати лягала, так і не розібравшись з усім, що відбулося сьогодні. Від думок та здогадок розболілася голова і я вирішила – відповіді самі мене знайдуть.

Ті, хто передавав мені послання, ще дадуть про себе знати. 

Тут Аркен точно має рацію. Я їм для чогось потрібна. Так само як і Олівія свого часу. От тільки поки що я не впевнена, що саме сутності вбили відьму. 

Єдиний висновок – вірити не можна нікому. 

Вранці поснідала з дівчатами та Філіпом на куні й побігла швиденько до кабінету архімага, бо й так трохи проспала через жахіття нічні. 

Сьогодні мені Родерік має передати ловця снів. Сподіваюся тоді вже буду висипатись нормально. 

– Можна? – запитала тихо, ледь прочинивши двері. 

– Можна було годину тому, – буркнув Даніель. – Зараз вже треба. 

От ніби ж красунчик він. Молодий та такий, що око приємно на ньому гріти. Але як оце починає бубоніти, стає схожим на діда Ореста, сусіда мого, дуже неприємного чоловіка. 

– Щось трапилося? – хмикнула, сідаючи навпроти нього. Маг перебирав якісь папірці й підписував їх. – Кінець світу настав, поки я спала?

– Скоро настане кінець мого терпіння…

От викапаний дід Орест!

– І? Яке в нас сьогодні завдання? Що мені треба буде робити? – поцікавилася доволі миролюбно. 

– Сьогодні ми тут працюватимемо. Ти допомагатимеш мені з кореспонденцією…

– Кореспонденцією! – звісно ж не стрималася я від обурення. – Для таких речей мають бути секретарі.

– І він в мене є, – спокійно та не відриваючись від документів відповів Аркен. – Кілька днів тому в мого секретаря, Ітона, народився син. Я дав йому тиждень побути з рідними. Та трохи не розрахував свої сили, – дещо збентежено глянув на купу паперів та листів. – Якщо це прям для тебе якесь приниження, я тоді зараз Філіпа покличу.

– Не треба, – мовила я. – Як така справа, я звісно допоможу. 

А в самої тепло у грудях розлилося. Адже він ще людяніший, ніж я собі думала. І секретаря відпустив, і мене ніби не змушує, хоча міг би, контракт дозволяє. 

Ох. Не подобаються мені мої відчуття й думки поруч з ним…

Взялася до роботи, щоб ні про що зайве не думати. Вже через кілька годин перебирання та зачитування листів мені почало рябіти в очах. 

– Піду нам хоч чаю заварю, – мовила до зосередженого Даніеля.

– Мені міцну каву без цукру, – попросив він і я пішла до виходу з кабінету.