Розділ 14

– Катаріна? – здивовано промовив Даніель. – Ми ніби не домовлялися про зустріч. 

Він зайшов у будинок і я теж пішла слідом. Лимонні кекси я не люблю, бажання знаходитись поруч з цією солодкою парочкою в мене немає, тому відразу ж почала відступати до сходів, але тиха втеча мені не вдалася. Архізасранець, не зводячи погляду з кралечки, перехопив мою руку і потягнув на себе. 

– Почекай, – промовив тихо.

– Не домовлялися, – всміхнулася блондиночка, поки її очі косували на наші руки. Наші, бо клятий Аркен ніби приклеївся до моєї долоні. 

– Кат, я говорив тобі не раз, здається – в мене робота. Ти можеш приходити лише коли я пришлю запрошення, – не грубо, але доволі холодно мовив він і мені чомусь стало шкода дівчини.

– А ця лярва може бути поруч з тобою будь-коли, так виходить? – процідила Катаріна.

Ні. Не шкода її. То тимчасове в мене запаморочення. 

– Ми й про це з тобою говорили, Катаріно, – зітхнув втомлено маг, натираючи вільною рукою скроню. 

От була б його воля на це, він зараз би втік замість мене, лишивши стервочку Каті зі мною і тими кексами. 

– Ну пробач, – блондинка відразу ж змінила тон на м'якший. – Я просто скучила дуже. Розумію… У вас робота, але ж зараз ви вже вдома. Відьма може йти до себе… на поверх обслуги, – їдкий погляд на мене. – А ми з тобою побудемо разом…

– Не вийде, – різкувато перебив Даніель її, потім, трохи взявши себе у руки, заговорив спокійніше. – Ми тільки повернулися з важкого завдання, Кат. Лірісі потрібно поїсти й поки вона має бути під моїм наглядом. Тому… пізній обід в нас буде спільний.

Стою. Намагаюся втримати очі в орбіті й зупинити своє здивування, яке вже лізло на обличчя. Він же тільки но казав, що я можу відпочивати. Спокійно мене до завтра відпускав. Що це там архімаг зібрався контролювати?

Хотіла вже було рота відкрити та саме в цей момент спіймала на собі погляд Аркена. Такий він був нещасний і слізний. 

Подумала-подумала… і вирішила підіграти йому поки що. По-перше, він потім буде мені винний, а винний архімаг це вже чудове досягнення для підконтрактної відьми. По-друге, мені вже самій стало цікаво що це в них за відносини такі, що вона відчуває себе мало не нареченою, а він явно ж не горить бажанням проводити з нею час. Тим більше одружуватись. Дорослий чоловік ніби. Міг би прямо все дівчині сказати й не морочити голову. Тому подумалося, що щось тут не так. І тепер цікаво дізнатись нащо він терпить блондиночку.

– Еее, нууу… я голодна, – белькочу під їхніми цупкими поглядами на мене. – І дійсно ще якось дивно себе почуваю.

– От бачиш, Катаріно, – радісно хапається за ці мої слова Даніель. – Я не можу зараз відпустити Лірісу. Тому давай іншим разом пообідаємо? Коли я буду вільний, тоді напишу тобі…

– А це не проблема! – вигукнула Катаріна, хворобливо якось вже всміхаючись. – Ми можемо всі разом пообідати. Якраз познайомимось ближче. Маю ж я знати хто тепер працює поруч з моїм коханим?!

Тепер ця дівчина мене вже лякала. Аркен, що правда, лиш скривився і, відпустивши мою руку, мовив:

– Добре, – скільки відчаю в одному “добре”. – Ходімо тоді обідати. 

– Чудово, – плеснула в долоні блондиночка і, підхопивши під руку архімага, буквально потягнула його за собою до їдальні, де вже було засервіровано стіл на двох. 

Я нехотя пішла слідом. 

Мала нестримне бажання втекти та Аркен кілька разів обернувся, перевіряючи чи я йду за ними. Дивний якийсь він. Ніби ж самодостатній маг і чоловік, що за словом у кишеню не лізе, а тут його наче підмінили. Він помітно боїться її образити й водночас зовсім не хоче з нею бути. 

Поки слуги сервірували для мене місце, я спостерігала за ними й чим далі, тим більше розуміла – тут точно щось не так. Звичайна жіноча цікавість аж свербежем в тілі віддавалася. 

– Коханий, – муркотіла Катаріна. – Я попросила приготувати твої улюблені телячі стейки.

– Чудово, – мовив Даніель і відсмикнув свою руку від долоні блондиночки, удаючи ніби за серветкою потягнувся. 

– А що ви, пані Лірісо? – перемкнулася на мене дівчина. – Як вам тут? У будинку мого нареченого… зручно? 

– Зручно, – мовила я. – Дуже красивий будинок і готують тут смачно, – всміхнулася служниці, яка саме мені на тарілку стейк клала. Можна сказати, мені пощастило… з архімагом на десять років, – хмикнула, не уявляючи який спровокувала зараз шторм.

– Десять?!! – заверещала Катаріна, повертаючи голову до вже трохи блідого мага. 

Бідненький… нічого, інколи корисно трошки нервувати. Нехай тренує свою нервову систему. 

– Катаріно, тут не місце для вияснення відносин, – ннапружено, алетихо відповів маг. 

Ух. Іскри зараз з нього полетять. 

– Пробач, – блондинка ледь видихнула і зблідла на очах. – Ти нічого не казав мені про десять років, Дане. Як я мала реагувати? Як ми будемо жити тепер разом? А як же весілля? 

– Дідько! – Аркен раптом підскочив на ноги. – Я казав тобі, що не створений для сімейного щастя, Катаріно! Робота в мене така… Я не обіцяв тобі одружуватись…

– Ти обіцяв! – вона теж підхопилася на ноги й тут я розумію, що їсти ми вже не будемо, мабуть. – Ти обіцяв моєму батьку подбати про мене! Ти обіцяв, Даніель! І я… Я так тобі вірила!

Дівчина схопилася рукою за лоба і втратила свідомість. Даніель кинувся до неї.

А я що? Дивлюся на бідний і такий апетитний стейк, чую як бурчить мій живіт, вимагаючи побачення з запашним м’яском і думаю куди вже я оце влипла знову? 

Ще от тільки дівок архімагів не рятувала за свою відьомську практику.