Розділ 13

Мені треба до бібліотеки. І при чому дуже терміново. 

Я просто зобов'язана знайти спеціальну літературу по психології. Щось типу: “Як не поїхати дахом, коли життя тобі щохвилини підкидає нові загадки й сюрпризи?”. Відчуваю, що магічним чином мене не врятувати. Скоро столицею Імперії архімагів бігатиме безперечно гарна, але зовсім божевільна молода відьмочка і кричатиме, що її всі тут обманюють. 

Але ж Даніель мав такий впевнений вигляд, коли говорив ніби це не вони підставили мене, що мимо волі я засумнівалася у своїй правоті. 

Точно наївна я дівчина. Та йому про це не скажу. 

Задерла носа і як можна холодніше запитала:

– Хіба я схожа на повну ідіотку? Можливо й зробила помилку та все ж здатна усвідомити хто мені допоміг з цим. Звісно, довести щось я не можу, але слухати про вашу невинуватість це вже занадто. 

Архімаг тихо та знову ж таки якось небезпечно засміявся. 

Ну от навіть коли зла, я не можу відкинути той факт, що цей чоловік надто звабливо небезпечний. 

– А який мені сенс тобі брехати, Лірі? Ти під контрактом… повністю підконтрольна мені. Ти нічого вдіяти вже не можеш. Могла б, звісно, на суді смерть обрати, але ти вибрала трохи довший шлях до неї.

– Це погроза? – запитала напружено. 

– Це просто факт, Лірісо. Навіть сьогодні… ти могла б померти. 

Сподіваюсь, мені не почулося і Даніель дійсно запнувся на останній фразі. Небезпечний, але не зовсім бездушний. 

– Гаразд, – видихнула і почала масажувати скроні. Головний біль стрімко наростав. – Якщо підставили мене з тим поглиначем не ви, тоді хто це міг ще зробити? 

– Цього я не знаю. Можу сказати лиш одне, Лірі. Про методи вербування відьом мені було відомо і я цього ніколи не схвалював. Я багато років сперечаюся з імператором та іншими архімагами про доцільність такого вашого використання. 

– Не тому, що тобі нас шкода. Ти просто нам не довіряєш, – вирішила уточнити я. 

– Саме так, – без зайвих вагань погодився він. – Бо насильно змусити когось працювати й бути відданим справі неможливо. Тому я давно вже сказав імператору, щоб не підсовував мені усіляких “порушниць”. До слова, твоя попередниця Олівія добровільно підписала контракт на співпрацю. 

Мої очі від сказаного поповзли на лоба. 

– Так, відьмочко. Серед вас є ті, хто не цурається з нами працювати за зарплатню. За дуже хорошу зарплатню, Лірісо. Багато відьом добровільно приходять до магів, просто вони не люблять про це розповідати, адже серед вас непрестижно на нас працювати, – хмикнув так поблажливо, що мені захотілося звідси вийти та от біда – карета все ще летіла високо у небі над столицею. 

– Справа не в престижності, а у свободі. Ми волю любимо, більше ніж гроші. 

– Певно не всі, – глянув з натяком і я вирішила повернутись до головного питання, поки ненароком не скоїла замах на цілого архімага. 

Воно ж так буває. Потемніло в очах і ось – ти стоїш на кухні, доїдаючи шматочок пирога, який на ранок собі залишала. Так і тут зараз потемніє й ось – я сиджу на Аркені й тисну його гарненьку шийку. А його долоні повільно повзуть по моїм стегнам… Брррр. Не туди думки ведуть.

– Повернімося до головної теми, – мовила, кілька разів тряхнувши головою та проганяючи якісь збочені уявлення про помсту архімагу.  

– Так от, до нашої теми. Я про тебе говорив з імператором. Бо, повторюся, не хотів мати справу з підставною порушницею. Та от у чому річ, Лірі. Для тебе дійсно готували пастку. Це мало б трапитись десь через кілька тижнів твого тут перебування, не раніше. Тобі, як і всім відьмам, дали б час на звикання. За тобою мали б слідкувати, щоб подивитись наскільки ти маєш розвинутий потенціал. Адже рівень сили ще ні про що не говорить. Це лиш показник. Головне наскільки відьмі вдалося розвинути свою силу. Тому те, що трапилося з тобою, ніяк не пов'язано з практикою використання відьом. І, що ще дивніше – та жінка, котра свідчила проти тебе… її звісно ж затримали й мали допитати. Імператор таке б без уваги не залишив. Але на ранок у камері нікого не знайшли. Розчинилася у повітрі… як і твій поглинач.

– Тобто є ще хтось, кому це вигідно? – запитала збентежено, бо не було схоже на те, що він бреше. Та й навіщо йому таке вигадувати і якось переді мною виправдовуватись? 

– Виходить що так? – знизав Даніель плечима. – Або ти й справді для чогось вирішила помахати голкою. 

– Це дурість. Хіба не ясно? – пирхнула невдоволено. 

– От тому ти й тут, Лірісо, – мовив серйозно архімаг. – Не знаю хто це працює на випередження та тебе мені не даремно віддали. Хтось плете сітки, а ми поки що поспостерігаємо за цим. Там далі буде видно для чого тебе підставили й чия це взагалі робота. 

Чітке розуміння – я тут як приманка. Вони вичікують і не за мене хвилюються, а за те, для чого хтось прагне мене використати…

Здригнулася, коли раптом двері карети різко відчинилися і перед нами постав Родерік. 

Я за цією розмовою з архімагом навіть не помітила, як ми приземлилися. 

– На сьогодні все, – командним голосом заговорив Данієль, поки ми разом йшли до входу у його будинок. – Можеш відпочивати, Лірісо. Завтра зранку чекатиму тебе у своєму кабінеті. 

Перед нами, від помаху руки мага прочиняються вхідні двері й ми завмираємо, так і не зробивши крок усередину. 

Там, у повній красі, в розкішній та, я б сказала, відвертій сукні, з глибоким таким вирізом, стояла блондиночка архімага. 

– Сюрприз, – мовила вона, заглядаючи в його очі, немов вірна собачка, – Я привезла твої улюблені лимонні кекси, котику. 

Судячи з того, як дівчина вигиналася, ті кекси, мабуть, вона тримала в декольте. 

От як би це зараз непомітно звідси злиняти та не зіпсувати їм те примирення, до якого блондиночка явно ж готувалася?

Неприємно від такої думки та я не така вже й стерво. 

Косую на архімага, а той повільно і якось задумливо переводить погляд на мене.

І хай я зараз тут облисію, якщо не права та не побачила зараз, як в ньому прокидається істинний архізасранець, котрий не дуже радий бачити свою пасію та вже запланував мене якось підставити.