Розділ 12

– Я не знала, що так все вийде, – наважилася заговорити до злючого Даніеля, коли ми вже летіли у його кареті додому. 

Будинок дослідили й, окрім того дивного спогаду, що насправді не міг бути спогадом, там більше нічого не залишилося. Печать міцно тримала прорив закритим, а сутність давно вже покинула цей світ. 

– Ти сказала – знаєш що робиш, – повернув до мене голову маг. 

Ну хоч вже не ігнорує і це прям перемога. 

– Думала то просто спогад, але мене кудись затягнуло. Там стояло двоє істот. Я бачила тільки яскраві силуети.

– І що вони тобі говорили? – запитав все ще розсерджено Даніель. – Що ми всі вам брешемо? Що хочемо знищити усіх відьом? 

– Олівія, моя попередниця, теж таке розповідала? – зрозуміла по його скептичному виразу обличчя.

– Розповідала. І саме тому вона й загинула, Лірі, – дуже серйозно заглянув мені в очі Аркен. – Твоє завдання не слухати їх, а лише знаходити й допомагати мені вчасно закидати їх у прориви. Все інше це просто маніпуляції монстрів, яким треба наша магія. 

– Вони сказали, що не вбивали Олівію, – додала тихенько і не дуже впевнено. Я поки була надто збентежена, щоб усвідомити кому треба вірити. 

– Звісно, – пирхнув і, відкинувшись на сидіння, їдко всміхнувся. – Було б безглуздо з їхнього боку зізнаватись наступній відьмі, що вони вбили попередню.

– Але ж ти не бачив хто саме її вбив…

– Я бачив інші смерті, Лірісо, – перебив мене і його обличчя буквально спотворилося від гримаси невимовного болю. – Коли прорив не можуть закрити, вони нищать все живе на своєму шляху. Все, до чого тільки здатні дотягнутись. 

– Навіщо їм це? – ніяк не могла зрозуміти істинної причини. – Навіщо їм ми всі?

– Магія, – ніби пояснюючи все одним словом, мовив архімаг. – Магія це великий життєвий ресурс. Ми думаємо, що той їхній світ на межі виживання і зараз вони намагаються захопити наш. Але без одночасного живлення зі свого світу вони тут довго бути не можуть, поки не переродяться до кінця. Саме тому, запечатуючи прориви, ми перекриваємо фактично їм повітря. 

– Тобто для того, щоб вони сюди переселилися й колонізували наш світ, їм треба одночасний доступ і до свого, і до нашого світу? – уточнила я.

– Так. Їм треба час і щоб прорив ніхто не закривав. Час для повної матеріалізації тут. Вони для цього будь-яку енергію використовують. Трапився прорив, скажімо, у дитбудинку і маємо сотні невинних смертей та поглинуту дитячу енергію.

– Це жахливо, – всередині все похололо, коли тільки уявила що таке може справді бути. 

– Та гірше коли прорив відбувається біля магічних джерел, біля академій магії чи просто де проживають найсильніші з нас. Саме тоді закрити його і викинути усі аномалії з нашого світу стає дуже важко. На таких завданнях гине багато магів, Лірісо. З нами світлі монстри не розмовляють, нас вони просто нищать без розбору. 

– Чому тоді до нас вони говорять? І взагалі, чому лиш відьми здатні їх бачити та чути? – голова вже починала гудіти від такої кількості незрозумілого за один день. – Я маю на увазі… архімаги ж теж є джерелами магії. Чому ви їх не чуєте? 

– Бо ви вразливіші, – відповів Аркен. – Довірливіші та емоційніші. Маги не здатні їх бачити, а від архімагів вони навмисно маскуються. Сила їхня інакша. Нам важко її усвідомити й практично не можливо дослідити. Немає на це часу, бо треба швидко нищити аномалії, поки ті не матеріалізувалися повністю. Відьми ж можуть стати їхніми союзниками й допомогти захопити наш світ. Тому вони тиснуть на вас. Саме тому я б краще сам обходився та своїми методами, за допомогою артефактів проявлення знаходив і аномалії, що причаїлися після прориву, й найменші тріщини. Ви ненадійні союзники, Лірісо. Та от тільки імператор Віктаріон зі мною не згодний у цьому питанні.

– Звісно ж, – ображено пирхнула. – Які дурні стереотипи. Маги всі такі неприступні, а відьму, значить, будь-хто може надурити й на свій бік переманити. 

– А хіба ні? – вкрадливо запитав, нахиляючись до мене. 

От нащо так давити мене своєю… харизмою небезпечного поганця? Я ж жінка перш за все. Серце зайшлося, а очі самі по собі на губки його гарненькі спустилися. Сто років вже ні з ким не цілувалася… От що за думки такі в голові? Хіба зараз до такого?

– Зовсім ні, – пропищала я, хоч хотілося це дуже впевнено і гордовито сказати. 

Та де там. Очиська свої витріщив на мене і ще й парфумами своїми зачарував. Про що ми взагалі тут говорили? Зберися! Ти ж відьма!

 – То як ти тоді так швидко потрапила до мене, відьма? – немов змій гіпнозував мене своїм поглядом. – Хіба не через свою наївність? Як ти могла так легко повірити першій зустрічній жінці?

Мені від обурення аж повітря забракло. 

– І вистачає ж тобі нахабності? Ви спочатку підставили мене, заманили у пастку і тепер, використовуючи мою силу та фактично тримаючи мене на прив'язі, ти будеш ще сваритись, бо я була не надто уважною? А хіба в мене був шанс? Так я на зубок вивчила ваші закони, проте от до такої відвертої підлості не була готова і провини своєї не відчуваю, – прошипіла зі злістю.

– Заховай свої біленькі симпатичні зубки, Лірі, – хмикнув архімаг, знов розслаблено спираючись на спинку свого сидіння. – Тебе підставили не маги й, як не дивно, не архімаги.