Розділ 10

– І яким же буде моє завдання? – запитала в мага, не надто приховуючи своє напруження. 

– Прорив був у закинутому маєтку графа Едмунда Чорного, – почав пояснювати Даніель. – Сам граф помер ще кілька років тому, прямих нащадків в нього не було і маєток перейшов у власність імперії, але поселитись там ніхто не встиг. 

– Відбувся розкол простору, – зрозуміла я.

– Так. На перший погляд, стандартна аномалія була. Відправив туди групу спеціалістів… З п'яти повернулося троє. Головна проблема втому, що ми не можемо його чітко побачити. З прориву вийшло декілька сутностей, котрі уміло маскували його під звичайну тріщину. Твоя попередниця якраз допомогла мені знайти головну точку розколу і я наклав туди кілька своїх найсильніших печаток. Але сутності, що вийшли з розколу, її вбили. Раніше, ніж ми змогли їх знищити. 

– Тобто вони й досі там? Сутності ті? – намагалася не панікувати та руки трохи вже починали трястися. 

– Можеш так не боятися, – доволі спокійно мовив Даніель. – Вони справді ще можуть бути живими, але їх сила вже мінімальна. Всі аномалії черпають енергію з розколу і саме через це далеко від нього вони не відходять. Я ж фактично перекрив їм повітря. Наше з тобою завдання, Лірі, впевнитись, що вони ліквідовані. Я їх не бачу, хоч, звісно, доклавши певних зусиль, з часом вислідити зможу. Але це все не швидко відбувається і затримує мене на одному місці. Ти ж можеш відьомським зором і чуттям вирахувати хоча б місце їхньої загибелі у будинку. Не думаю, що вони й досі ще тримаються. Та навіть якщо й так – ми легко їх знищимо. 

– А який рівень був в моєї попередниці? – поцікавилася я. 

– Помаранчевий, – тихо мовив маг. Він мав доволі пригнічений вигляд, коли про загиблу відьму говорив. – Олівія мала високий рівень і вона б точно поборола будь-яку з тих сутностей, але…

– Що але? – запитала, бо Аркен раптом замовк, ніби різко передумав далі щось пояснювати. 

– Вона з ними заговорила, – заглянув мені в очі. – Лірісо, це найгірше, що можна було зробити. Вона почала їм відповідати… співчувати… і в останній момент відмовилася їх вбивати. Вони ж її й знищили. Вона благала мене печатки зірвати, хоч сама й допомагала їх ставити.  

– Аномалії вміють говорити? – здивувалася, бо раніше про таке й не знала.

Але в долині ми мало з цим зіштовхуємося. Знаємо лиш, що є якийсь ворожий світ, котрий хоче прорватись у наш простір і привласнити собі усю магію. Та найчастіше ці аномалії, прориви й тріщини трапляються у великих містах і масово у столиці імперії. Там, де проживають усі архімаги…

– Вміють. Вони багато чого вміють, Лірісо. Найсильніші маскуються і ми їх навіть своїми резонаторами вирахувати не можемо. Відьми їх тільки здатні бачити. Ви ж можете їх і в пастку заманити й вмовити залишити наш світ. Головне правило – не вірити їхнім розповідям і розуміти своє чітке завдання. 

– То ось навіщо вам відьми? – не стримала свою цікавість.

– Я справлявся і без вас, – підтиснув губи. – Довше, можливо, інколи шукаю прорив та є в мене свої методи вже. Відьма як полегшує, так і ускладнює завдання.

– Чому це? – нахилила на бік голову. 

– Бо ви надто довірливі, – знов якась погроза у погляді промайнула. 

– Як саме померла моя попередниця? 

Він довго мовчав, перш ніж відповів мені. 

– Я не знаю, – відвернувся і продовжив напружено. – Я закріплював печатку, котру Олівія спробувала знищити, й… втратив свідомість. Коли прийшов до тями, вона вже лежала поруч… без ознак життя. 

– І чому ти вирішив, що це саме сутності її вбили? Чому тоді вони тебе не прикінчили? – запитала недовірливо. 

– Ти вже шукаєш їм виправдання, – скривився.

– Не шукаю, – не погодилася я. – Просто хочу зрозуміти все. Бо я нікому не вірю.

– Мене вони б не змогли знищити, – продовжив говорити маг. – Я надто сильний для них. Але позбавити свідомості на кілька хвилин вони дійсно можуть. Я мав від цього захист, Лірі. Браслет, – показав мені ліву руку, де на короткому сріблястому ланцюжку перекочувалося два чорних камінчики з маленькими ієрогліфами. – Цей артефакт захищає мою свідомість від будь-якого зовнішнього впливу. Та саме тоді Олівія його стягнула з моєї руки, поки я був зосереджений на печатці… У ту ж мить все навколо для мене згасло. 

– Дивно це все, – мовила задумливо. 

– Нічого дивного, Лірі. Якщо не слухати їхні казки та не вірити маніпуляціям, все буде добре. Тобі всього лиш треба довіряти мені, Лірісо. Саме від мене залежить твоє життя. Вони це зло. Я той, хто тримає зло за межею нашого світу. 

– Шити простір треба буде? – поцікавилася, намагаючись трохи знизити напругу у кареті. 

– Швачка ти вміла, – хмикнув архімаг. – Мені вже розповіли. Будеш і шити, Лірісо, і аркани застосовувати за потреби. А головне – ти маєш проявляти для мене їх. Деякі аномалії я й сам швидко вираховую та є серед них особливі екземпляри. Сильні. Саме вони й роблять прориви і їх може бачити лиш сильна відьма. Ти зі своїм рівнем маєш бачити й чути абсолютно все, але…

Він раптом, зовсім для мене не очікувано, нахилився вперед і поклав руку на мої долоні. 

– Але вірити ти можеш тільки мені. Я такий як ти… Вони інші… Це те, що врятує тобі життя, Лірі. 

Повільно махнула головою, хоч не відчувала впевненості зараз. Я звикла довіряти тільки собі й зараз є лиш одне розуміння – щось тут не так. Не все так просто, як розповідає Даніель.