Розділ 9

Ніч пройшла жахливо. Снилися якісь жахіття з архімагом у головній ролі. То він душив мене з криком: “Ти станеш наступною моєю жертвою!”, то ще гірше… силоміць під вінець тягнув і приговорював при цьому: “За десять років рабства ти народиш мені десять діточок!”.

Бррр. Прокидалася кілька разів і вранці вирішила попросити Родеріка передати мені від Мелані заговорений ловець снів, бо з цими нервами постійними бачу й вночі мені від Аркена спокою не буде.

Сніданок був швидким і майже на ходу, бо, виявляється, Даніель вже чекав мене біля карети на дворі, а я ж думала, що він після примирення вечірнього не поспішатиме…

– Доброго ранку, – пробубоніла до мага, закутуючись у своє тонке світле пальто. 

Він повністю зібраний, ідеальний весь такий, невдоволено косував на мене. Родерік тим часом всміхнувся і відкрив дверцята карети. 

– Він був би добрим, якби ти не запізнювалася, – кинув мені злий архімаг і першим заскочив до карети.

Сильний мені джентльмен. 

Проігнорувавши руку Родеріка, сама сіла до карети й гордо задерла носа.

Дверцята закрилися і я зрозуміла, що сьогодні зять Мелані їхатиме ззовні.

– Такий холодний ранок, – мовила до архімага, вмощуючись так, щоб при русі карети не впасти на нього. – Бідний Родерік замерзне там.

– Він не ніжне дівчисько, – коротко відповів Даніель, щось вже записуючи у чорний шкіряний блокнот. 

– Я запізнилася на кілька хвилин всього, – не витримала гнітючої тиші, коли ми вже рушили з місця. – Хіба може така дрібничка дратувати?

– Я не роздратований, Лірі, – відповів не відриваючись від записів. – Але на майбутнє скажу. Інколи час має значення. Сьогодні в нас не таке термінове завдання. Лиш планова перевірка попереднього великого прориву. Та деколи, якщо я скажу бути готовою негайно це означає негайно, пані відьмо. 

– Зрозуміла, – серйозно махнула головою. – Якщо негайно, то вибігатиму у спідньому.

Його на мене погляд був вбивчим, але попри це я мило йому всміхнулася й війками покліпала. 

– То як там примирення? – запитала через якийсь час. 

Сидіти у повній тиші, поки він щось там креслить і записує, було нудно. 

– Яке примирення? – навіть очі на мене підняв. Нарешті. 

– Особисте життя, – нагадала. – Вечеря з коханою блондиночкою. Ім'я її забула. 

Повне нерозуміння в погляді, хвилина активної роботи мозку і нарешті до нього дійшло про що це я запитую. 

– Ти про вчорашню записку? – навіть всміхнувся мені. – Лірі, особисте життя це не тільки жінки, щоб ти знала. Вчора я приймав у себе своїх друзів.

– Чоловіків? – вирвалося з мене обурення. 

От зуб даю, він навмисно не захотів мене з ними знайомити. Боїться, що я когось собі причарую. І правильно робить… Бо причарую на зло йому.  

– Чоловіків, – поважно махнув головою і знов у свій блокнот втупився. 

– Можливо мені варто щось про сьогоднішнє завдання дізнатись? – не збиралася я мовчати. – Звісно, я люблю імпровізації й сила моя мене не підводила раніше, та все ж я нічого про твою роботу не знаю. І про свою також. 

– Я зараз сформую потрібну мені для роботи печать і все тобі поясню. Май трохи терпіння, Лірісо. 

Стримувався він, але вже цідив крізь зуби. Цілий архімаг, а такий вразливий. І це ж я навіть ще не старалася довести його до гикавки нервової. 

Щоб було не так нудно, почала заглядати крізь віконце та там мало що можна сьогодні роздивитись. Верхівки дахів у густому тумані. Ранок був не з приємних. Ні тобі сонечка весняного, ні яскравих кольорів. Сіре все і холодне…

– Я закінчив. Можемо все обговорити, – сповістив мене такий же сірий і холодний голос мага. 

– Я дуже цьому рада, – зітхнула важко, а Даніель раптом всміхнувся.

– Воно й видно. Навіщо ти взагалі у столицю приїхала? – неочікувано поцікавився і я неочікувано для себе правду сказала.

– Маму шукати… І не тільки. Гроші нам, молодим відьмочкам, теж потрібні. А в долині заробітки мізерні. Хотілося заробити тут на нормальне існування. Рік ваші кляті закони вивчала, між іншим, – нервово тараторила. 

– Мама зникла чи не було її ніколи? – виловив з усього те, що йому цікаво. 

– Я її не пам'ятаю. Малою була ще, коли вона в столицю поїхала й перестала відповідати бабусі на заклики магічні. 

– А що ж це ти так закони вчила і лиш тиждень протрималася? – ось це вже було образливо чути.

– Та не треба тут прикидатись, ніби не ясно як я потрапила під рабство архімагічне, – обурилася звісно, бо не звикла я мовчати. 

– Коли ти дізналася про свій червоний рівень, в тебе було купа часу, щоб накивати п'ятами зі столиці, – він аж нахилився до мене і так якось небезпечно заглянув в очі, що я втиснулася у м'яку спинку сидіння. 

– Я не з лякливих, – схрестила поперед себе руки. 

– От і чудово, Лірі, – відхилився на свою спинку і я полегшено видихнула. – Бо ми сьогодні їдемо на місце загибелі твоєї попередниці. 

Просто чудове перше завдання. Не померти б хоч… молодою і незаміжньою.