Розділ 8

До кімнати на третьому поверсі мене провела служниця Аркена, на ім'я Куліра. Ми встигли трохи поговорити, поки підіймалися сходами та йшли по коридору. 

Зовнішність в жінки була незвична. Як виявилося, приїхала вона сюди з земель Вародан. Там усякі дикуни проживають племенами. В жінки була значно темніша шкіра й трохи ніби випуклі очі. Я відразу вирішила налагоджувати з місцевими зв'язок. Коли слуги будуть на моєму боці, то й легше буде щось таке провернути чи дізнатись.

Кімната мені дісталася простора. Тут і ліжко було, велике та м'яке, і диванчик зі столиком, для відпочинку або читання. Шафки різні, доволі симпатичні. Текстиль насиченого такого зеленого кольору і світлі стіни. Та головне тут були двері до власної вбиральні, тож мінімум приватності я матиму. 

Речі мені мав ввечері привести Родерік, тому я просто походила по кімнаті, пороздивлялася тут усе й залізла на низьке підвіконня, щоб трохи відпочити та подумати про свою невтішну доленьку. Архімаг дозволив мені сьогодні не працювати та облаштуватись на новому місці й кудись вже поїхав, пообіцявши на завтра мені важкий робочий день. 

Роботи, як такої, я не боялася, але звісно треба час, щоб звикнути до Аркена й до того, що він тепер має повне право командувати мною, а я ніякого права не маю. Одні тільки обов'язки. 

Вікно виходило на невеличкий особистий парк позаду будинку. Я сиділа, роздивлялася дерева та квіти й відчайдушно шукала у своєму положені позитивні моменти.

Жива й досі дихаю. Плюс? Плюс.

Працюватиму не задаром, а за гроші. Плюс? Плюс.

Матиму навіть вихідний. Плюс? Плюс.

Буду жити у будинку молодого архімагга, а не якогось підстаркуватого. Плюс? Ееее. Та як глянути. 

Цей Аркен не дарма мав тут славу головного бажаного холостяка. Він справді був дуже привабливим. І навіть не скільки зовнішність притягувала особисто мене, скільки його харизма. 

Ну люблю я таких – коли він гляне, а в тебе п'ятки холонуть. Ух! Але ж і засранець він. Триматись мені треба від нього якомога далі. А як тут триматись, коли ми з ним будемо працювати щодня разом? 

Проблемка. Шкода що я зараз не маю стосунків. Давно вже не маю…

Треба шукати якогось менш небезпечного для себе кандидата. І бажано закохатись по вуха, щоб ніякі архімаги чорняві до голови не лізли.

Посидівши так ще трохи, вирішила дослідити маєток, поки Даніеля вдома немає. Але надто вже кудись позаглядати не вийшло, бо причепився до мене всюдисущий Філіп і почалося: 

“Там особисті кімнати господаря”, “Там галерея, туди можна лише з дозволу господаря”, “Там лабораторії. Туди спускається тільки господар”, “Там басейн… для господаря”

Гррр

– А де тут можна ходити ще комусь, крім господаря? – запитала роздратовано в старого слуги. 

– Вітальня на першому поверсі, їдальня, кухня, ваша кімната, парк, – люб'язно пояснив Філіп. 

Я мовчки пішла до кухні й він нарешті відчепився від мене. А я собі поклялася пробратись хоча б до забороненого басейну і як слід порушити місцеві правила та покупатись там. 

Обов'язково так і зроблю. Все одно тепер маю славу порушниці. Треба, значить, їй відповідати. 

Прихопивши з кухні кілька бутербродів та мило поспілкувавшись з місцевим кухарем паном Олафом, я відправилася до себе. Нехай тутешні жителі будинку спочатку трохи звикнуть до моєї присутності, а потім ми тут і правила проживання змінимо. 

Все треба робити поступово. Мені теж важко звикнутись з думкою, що я муситиму робити на мага, але ж все одно намагаюся позитив шукати. Тому нехай і вони звикають до мене. Бо виконувати завдання це одне, а дотримуватись порядків чужих це зовсім інше. 

До вечора розкладала привезені Родеріком речі й вчергове жалкувала що в мене високий рівень сили. Ці кляті побутові закляття зовсім не даються мені, тому доводиться все робити своїми руцями. Раніше мені з цим завжди допомагали, поруч була чи Мелані, чи подруга, котра за секунду б впоралися з будь-яким побутовим хаосом. А тепер я сама залишилася…

Але плакати та жаліти себе немає коли. 

Я повинна якось вияснити що тоді трапилося у тому підвалі. Як так просто та жінка мене підставила? Ще я обов'язково маю займатись пошуком хоч якоїсь зачіпки щодо моєї мами. І треба якось поступово підвести мого архімага до того, що я невинна. Звісно, він по вуха набитий стереотипами про відьом та ріс тут на цих жахливих законах. Проте мені здалося… На одну лиш секундочку здалося, що він інший. Ті архімаги з судової зали взагалі не мали в собі чогось людяного. Істоти – така в мене була асоціація. Дуже сильні, владні істоти, для яких всі ми, як мурахи під ногами. 

Тому це ще один плюс в тому, що я потрапила саме до нього. 

Поруч з ним однозначно буде небезпечно, як не крути. Але він не істота. Погляд його більш ніж людяний... 

Вечерю мені для чогось у кімнату принесли. А з нею і записку від Даніеля: 

“Сьогодні в мене особисте життя. Ти вечеряєш в себе і не пхаєш носа на перший поверх. Завтра в нас робота за містом. Виїжджаємо на світанку.”

Особисте життя…

Клятий Аркен притягнув блондинку для примирення. І чого це мене бісить?

Ай, нехай миряться собі, голубки. А я обов'язково кину оком на якогось його друга. Особисте життя має бути у всіх.