Розділ 7

Стою у кабінеті архімага і чекаю, поки йому набридне гріти свої очі на мені. 

– Філіпе, – звернувся Даніель до свого слуги. – Ти вільний. 

Філіп тихенько прикрив за собою двері. 

– Відьма значить? – хмикає.

– Відьма, – погоджуюся. 

– Порушниця?

– Невинна жертва, – уточнюю.

– Всі ви… невинні, – ой яка ж зневага в голосі. 

Спокійно Ліріс, спокійно. Архізасранця поки калічити не можна. В тебе є інші ефективні методи виховання. Та спочатку можна спробувати домовитись… 

Мило всміхаюся, бо сказати тут поки нічого. 

– Давай сюди свій контракт, – зітхає так, ніби це його будуть експлуатувати десять років.

Підійшла, присіла на стілець навпроти мага і віддала йому контракт. 

– Це взагалі-то моя копія. Вашу, пане Аркен, мали б певно вам на засіданні віддати, – промовляю з натяком. 

– В мене були значно важливіші справи, – мовить, не відриваючись від документів. – Отже, Ліріса Мерай, – здіймає на мене свої очі та краще б не дивився. Скільки ж снобізму в одному погляді. – Відразу ж хочу все між нами розставити на місця. Мені послуги відьми зовсім не потрібні, але на жаль наш імператор вважає інакше. Твоя попередниця загинула через свою дурість, помножену на надмірну емоційність. І я б не хотів більше такого досвіду у своєму житті. Але з хорошого – в тебе на диво високий рівень, отже більший шанс на виживання. 

– Дуже оптимістично, – пробубоніла собі під носа. 

– Ну вже як є, Ліріс, – розвів він руками.

– Ліріса, – навіщось поправила.

– Довго говорити, – скривився. – Будеш поки Лірі. 

– Тоді тебе відразу Даном називатиму, – пирхнула, не витримавши. 

– Без проблем, – якось так легко погодився він. – Нам не один рік працювати у команді. Якщо, звісно, ти виживеш. І не треба так перелякано на мене дивитись. Не я її вбив. Але робота моя непроста. Я лиш на найскладніші виклики їду. Це часто прориви та максимально небезпечні аномальні зони. Там кожна секунда може стати останньою. Слухатимеш мене й будеш живою.

Я не дуже так впевнено махаю головою, він знов кривиться. 

– Чому мені вже здається, що ти не будеш покірно робити що я скажу? Відьма, – знов зітхає. – І нащо мені ця кара на голову? 

– То може розійдемося своїми шляхами? – з малесенькою такою надією запитала, втиснувши голову в плечі. – Ти собі свою роботу без зайвого стресу робитимеш, а я собі буду у торговому будиночку своєму жити, варитиму якісь зіллячка й ніяких зайвих рухів. 

– Якби ж так все просто було, – зітхнув важко. – Печать, що на тобі, пов'язує нас і ти не зможеш довго далеко від мене знаходитись. Добу на місяць максимум. Через це й проживання твоє має бути там, де є я, – скривився як від лимона. – І в роботі я зобов'язаний тебе використовувати. Хоч не дуже мені це й подобається.

– Якийсь жах, – спробувала зайти з іншої сторони. – Це ж ніякого особистого життя. Ні в тебе, ні в мене. Добре я. Засуджена відьма. Але ж ти цілий архімаг і тепер мусиш оце терпіти мене поруч. То тотальна несправедливість! 

Не вийшло, мабуть, бо сидить, хитро так всміхається, в очах знову скачуть бісенятка. 

– В мене великий будинок, Лірі. І ще є кілька не так далеко звідси. Особисте життя не страждатиме. А в тебе його тепер не може бути й так. Ти на десять років моя. 

Ох і не сподобався мені його на мене погляд.

– Нічия я, – пирхнула, напружуючись. – В контракті мої обов'язки прописані, а не повна приналежність. Я відбуваю покарання, а не в рабство себе віддаю. 

– Звісно, от тільки кавалерів твоїх в моєму будинку не буде точно. Не люблю чужих людей. 

– Хм, а не обов'язково це буде хтось чужий, – понесло мене вже не туди. – В тебе ж є незаміжні друзі, а я жінка вільна, молода і гарна. Підберу когось зі знайомих твоїх.

Розумію, що перейшла всі межі, але ж він вибісив просто оцим – моя на десять років. 

– В тебе буде надто багато роботи, щоб думати ще про кавалерів, – сердито промовив і знов почав читати контракт. 

– Бідна блондиночка, – тим часом зітхнула я награно. 

– Хто? – здійняв на мене очі.

– Ну, ця красунька, котра щойно вибігла звідси. Шкода її. В нас буде багато роботи й ніякого особистого життя. Вона весілля хоче, а тут тепер я житиму. Ех.

– Смішно, відьма, – скривився. – Даремно ти напружуєшся. Твої вмовляння, погрози та маніпуляції ніяк тобі не допоможуть. Чим раніше ти змиришся зі своїм новим положенням, тим легше нам буде співіснувати. Я, попри умови контракту, буду тобі добре платити за роботу. Матимеш один на місяць вихідний, щоб з родичами побачитись. Житимеш на службовому третьому поверсі. Там, де жила твоя попередниця. 

– Вона хоч не тут…

– Померла вона під час виконання завдання, – мовив маг, зрозумівши що саме мене бентежить, а я трохи видихнула. – Не у цьому будинку. 

– Ясно. Їсти буду зі слугами чи як? – нащо мені зараз ця інформація я не знаю. 

– А ти як би хотіла? – раптом нахиляється через стіл і вкрадливо так запитує. 

А очі! Вони схожі на безодню, темну й… манку. 

Дідько!

Відхиляюся, втискаючись до болю у спинку стільця і бачу як цей архіпаскудник криво всміхається, повністю задоволений моєю реакцією. 

– Коли як вийде, так і їстимеш, – промовив Данієль. – Я й сам часто їм на кухні, бо часу немає чекати, поки мені стіл за правилами етикету засервірують. Крім важких випадків, які я маю вирішувати, в мене в підпорядкуванні ще кілка сотень магів є, діяльність яких треба контролювати та організовувати.

– Бідненький, – не дуже щиро сказала.  

– А ти мені подобаєшся, – раптом всміхнувся маг. – Знаєш чим? 

– Чим?

– Тебе легко читати. Дуже говірливу міміку маєш. Збрехати мені не зможеш.

Тепер вже я нахиляюся до нього над столом. 

– Моя міміка говірлива… поки я цього хочу, пане Аркен. 

Він теж нахилився і тепер між нашими носами хіба пір'їнка могла прослизнути. 

– Не раджу. Брехня відьми може коштувати їй життя. 

– Я вже починаю звикати до цих погроз.