Розділ 6

Зал суду у них тут помпезний. Особливо насмішили мене маленькі ангелики на стелі, котрі так мило мені всміхалися. 

Білосніжні стіни й столи такі ж білосніжні. Вікон немає, а магічне світло лине звідусіль. Попереду сидять три судді у біло-золотих мантіях. Відразу за ними стоїть п'ять високих крісел, кожне з яких схоже на цілий трон, там сидять три архімага. Не п'ять, бо відсутній сам імператор та маг Межі. Але навіть присутність трьох архімагів на засіданні мене дивують. Невже справа звичайної відьми може мати таке велике значення? Певно той мій червоний рівень сили їм поперек горла став.

В мене не було навіть захисника. А навіщо він, коли так чи інакше вирок мені відомий?

Жінка, котра мене й заманила у пастку, виступала головним свідком.

– Я просто в шоці, – голосила вона. – Довірилася аферистці. Звісно, я сама винна. Треба було звернутись за допомогою до перевірених спеціалістів, а не давати шанс новенькій відьмі. Мені ж просто треба було заспокоїти домовика!

 – Що ви можете сказати у своє виправдання, пані Лірісо? – запитав один із суддів.

– Я вже казала, – відповіла втомлено. Всю ніч мені своїми допитами спокою не давали й на ранок по новій, тепер вже у залі так званого суду. – Не було там домовика. Поглинач був, я від нього намагалася врятуватись. Тому й порушила закон. 

– Якби там був поглинач, патруль його б помітив. Ви ж почали змінювати простір без жодних на це дозволів…

– А навіщо це мені треба було? – з посмішкою поцікавилася, бо вже вибісив мене цей цирк під назвою архімагівське правосуддя. 

– Істині мотиви відьми це вічна загадка, – раптом якось жорстко та з відразою мовив один з архімагів – маг Війни. 

Чорне волосся, заплетене у тугу косу, очі підведені сурмою, чорна військова форма з древніми рунами на наплічниках і різкі риси обличчя. Цей архімаг не дивиться, він буквально нищить своїм поглядом. 

– Чи визнаєте ви свою провину, Лірісо Мерай? – тим часом запитав другий суддя. 

– Ні, – чітко відповіла, задерши носа. – Я помилилася, – кинула злий погляд на паскудницю, котра мене підставила. – Але я невинна. 

Подумки дала собі слово – як би там не вийшло, я її відшукаю і витрясу з неї усю правду.

– Ваша помилка коштуватиме вам життя, – оголосив суддя. 

З лякалок почали. Ну-ну. 

– Або десяти років відпрацювання за магічним контрактом, – очікуємо додав другий суддя. 

– Чудесний вибір без вибору? – посміхнулася їм усім. 

– Ви завжди можете обрати достойний кінець, – по-філософськи мовив сивочолий архімаг. Це був якраз найстарший з них – маг Знань. 

Якби не його сиве й довге волосся, я б не дала йому й сорок років. Але насправді не тільки волосся там видавало його поважний вік. Погляд – це були очі не людини. Істота, що, здавалося, бачила зародження цього світу і все навколо для нього лиш пил віковий. 

– Дякую, – мило всміхнулася йому. – Та я ще молода. Пожити трошки не проти. 

– Отже, ви обираєте магічний контракт? – запитав третій архімаг. Маг Структури й закону. 

Саме йому певно варто дякувати за такі драконячі правила для бідних відьмочок. Та в нього була якась така ніжна зовнішність, що важко було повірити у причетність цього пухленького світловолосого кучерявого ангелика-переростка до жахливих просто законів. 

– Обираю, – хмикнула з іронією і відразу ж здригнулася від стуку молотка. 

– Засідання завершено! – голосно промовив один з суддів. – Ліріса Мерай добровільно погодилася підписати магічний контракт та вже відзавтра переходить під відповідальність архімага Межі – Даніеля Аркена!

– В мене теж відьма вмерла, – знов заговорив архімаг Війни. 

Отут я добряче напружилася. Що значить вмерла? Що значить теж? На що це я там підписуюся?

– На цей час імператором погоджений саме Аркен, – спокійно повідомив суддя.

– Хто б сумнівався, – невдоволено пирхнув цей жахливий архімаг Війни.

Він різко підвівся і першим залишив зал суду. 

Я от навіть не знала чи радіти мені зараз, чи починати плакати.

“Теж вмерла” – вони тут нас що? Вбивають, прикриваючись своїми законами? Чому тоді про це ніхто не говорить? Навіть відьми мовчать. Всі лиш хороше розповідали нам. Як влаштувалися у столиці. Які тут шалені заробітки, порівняно з долиною. Як тут усім добре жити…

Відразу ж після засідання мене повели на підписання контракту. Поки все це відбувалося, поки вони ліпили на мою ауру паскудну печатку приналежності архімагу, я все думала про те, як могла так по-дурному попастись?

Не усвідомлювала тої загрози, що нависла наді мною, як тільки вони дізнались який в мене рівень сили. Думала, що знання законів мене врятує. А тепер от буду, як собачка на ланцюжку, служити одному з п'яти архімагів. Чому не магів? Ті хоч мені більш людяними здаються. А ці архімаги – сильні та могутні істоти… бісять прям з першого погляду. 

Не бачила ще того Аркена та вже чітко розуміла – важко мені буде з ним. Ох і важко. 

Ніхто у в'язниці мене не тримав. Печатку поставили, копію контракту видали і йди собі до дому, збирати речі для переїзду. Тепер муситиму, як якась прислуга, жити біля архімага та виконувати усі його забаганки. 

Ні, формально мої обов'язки ніби прописані у контракті, та є там останній пунктик, котрий повністю перекреслює все, що там значиться попереду. 

“Та інші зобов'язання на розсуд утримувача печаті”.

... 

– Погані справи, – зітхнув Родерік, читаючи ввечері мій контракт. 

Всі зібралися у нашому будиночку на останню вечерю разом. Завтра вранці я поїду до архімага і навіть уяви гне маю яким буде далі моє життя. 

– Я бачу що погані, – теж зітхнула я.

– Треба було тоді з тобою йти, – вкотре бідкувалася Мелані. – Це все я винна. 

– Не починай знову, – шикнула на неї. – Все, що б змінилося, це те, що вони й тебе б затягнули. Там довести нічого неможливо. 

– Твоя сила. Вони від такого б не відмовились, – мовив тим часом Родерік. – Відьми, та ще й такі, в них на вагу золота.