Розділ 5

Часом варто здійснювати помилки, щоб отримати неоціненний досвід. Здається мені, помиляються лиш сміливі. Ті, хто роблять крок у невідомість, хто здатен приймати рішення та нести за них відповідальність. Хто не ховається за стіною зі своєї невпевненості. 

Помилки це досвід, та інколи лиш одна помилка здатна перевернути все ваше життя з ніг на голову. Лиш одна необдумана дія може спалити усі можливі ваші шляхи, залишивши тільки один. 

Та й тут падати не варто. Бо хто знає куди той один шлях приведе?

Рано вранці я вже стояла біля синього будинку з білими віконницями та про всяк випадок сканувала його відьомським зором. Ніяких пасток чи магічних сплесків тут не помітила, тому вже сміливіше пішла на зустріч до господарки будинку. 

Не встигла навіть постукати металевим кільцем, тільки руку підняла і двері прочинилися. 

– Проходьте, будь ласка, – помітно знервовано мовила жінка, котра вчора до нас приходила і я ще більше насторожилася, але всередину зайшла, бо небезпеки, як такої, не відчувала зовсім. 

– Сподіваюся, вам вдасться його втишити, – тихенько говорила господарка, проводячи мене у свою світлу вітальню. 

– Спочатку мені треба зрозуміти про кого ви говорите, – відповіла їй.

– П-про нього, – жінка нервово вказала пальцем на сходи, під якими були невеличкі білі двері. 

– Це вхід у підвал? – уточнила. 

– Так. Він там. Зараз там, а ввечері й всю ніч не дає мені спокою. 

– А чому ви до мене звернулися? Хіба за районом не закріплений дільничий маг на такі випадки? – поцікавилася, роблячи кілька кроків до дверей. 

– Вони вічно зайняті, – відмахнулася жінка. – Відповідь на заявку люди очікують тижнями, а розв'язання проблеми може й на місяць затягнутись. Раніше тут була відьма, але вона переїхала, здається. Я саме свіжим повітрям дихала й от доля! – сплеснула у долоні. – Наткнулася на вашу вивіску. 

Чи повірила я її натягнутій на обличчя усмішці? Ні. Не озброєним оком було видно, що ця жіночка щось не договорює. Але я вирішила сама впевнитись що ж там сидить таке, перш ніж відмовити їй в послузі. Чи розумно я вчинила? Ні. Та тоді я не думала що у звичайному будинку без усіляких магічних фонів може піти щось не так.

У підвал пішла без страху, освітлюючи собі шлях невеличкою енергетичною сферою, котру пустила поперед себе.

На перший погляд, це був звичайний підвал без краплини якоїсь навіть мінімальної магічної активності. Тут і не пахло домовиком, бо вони все ж відчуваються як особлива магічна енергія. А тут порожньо….

Я сходинку за сходинкою долала і ніяк не розуміла, що ж мене так насторожує. 

Порожньо…

– Тут немає домовика, – приходить нарешті до мене жахливе розуміння. 

Ні тут, ні десь у будинку ніякого домовика не існує. Порожній…

Різко обертаюся до виходу, запізно усвідомлюючи в яку саме пастку мене могли затягнути, а я настільки самовпевнена була, що повірила і навіть ніяк не підстрахувалася. 

– Здохни! Відьма! – прошипіла жінка згори й гепнула дверима, закриваючи вихід. 

Для мене закриті двері не є проблемою та утримувало і починало тягнути на себе мене дещо страшніше.

В одному з кутів була не просто темрява, там вихорився і вже збільшувався у розмірі поглинач. Справжнісінька чорна дірка, котра здатна знищити будь-яку магію та її носія заразом.

Я могла б побороти будь-якого монстра чи хоча б домовитись з ним, але не можна домовитись з тим, чого не існує. 

Немає ні домовика, ні якогось фону, бо темна воронка, котра тепер стрімко затягувала й мене, давно усе пожерла. 

Як вона утворилася у звичайному будинку?  

Думати часу не було. В мене взагалі часу не було, воно ось-ось мене зжере безслідно і ніхто мені не допоможе. 

Єдине, що може зробити відьма… це дістати голку. 

Я швидко знайшла у своїй сумочці магічну голку, котрою можна зашивати прориви у просторі та понадіялася, що зараз це теж спрацює. 

Поки воронка мене притягувала, я промовляла закляття єднання матерій і шила простір, чіпляючи голкою фізичний прояв світу. Не можна нам таке робити, не можна шити те, що не роз'єднане. Поглинач знаходиться саме у цьому світі, а не в прориві та зараз для свого порятунку я нічого кращого не придумала і просто зшивала той шматок простору, де була ця клята воронка. 

Я впала безсило на коліна, коли в мене все ж вийшло зшити простір і відгородись від поглинача. Та радіти довго не змогла. Усі три печатки магів на моїй аурі активувалися. Перша позбавила мене можливості рухатись . Друга відправила кудись імпульс, певно повідомляючи моє місце знаходження. Третя просто пульсувала і важко було, не рухаючись, зрозуміти її вплив. Певно вона працювала просто підсилювачем для двох інших. 

Загалом це вже не мало ніякого значення. Я порушила закон, але навіть лежачи там, на холодній підлозі того підвалу, я наївно вірила, що зможу легко довести свою невинуватість 

Та коли магівський патруль прибув на місце і розшив простір, там нічого не було. Ніякої воронки. Поглинач безслідно зник. 

Я там мало не кричала від відчаю, бо ну так не буває! Нікуди так швидко чорна діра переміститись не могла. 

Мене просто і дуже майстерно підставили та зрозуміла я це тільки коли вже зробила свою фатальну помилку.