Пролог

В Імперії архімагів жити чудово абсолютно всім. Розвиток магії на вищому рівні, захист звичайних людей є першочерговим завданням, роботи вистачить на всіх. І що головне – рівень життя дуже високий як в магів, так і у звичайних людей. 

Всім добре, всім чудово… окрім відьом, на тоненькі тендітні шийки яких приходиться більше ніж половина усіх заборон та суворих законів. 

Одна лиш помилка і ти вже не вільна незалежна відьма, а вічна рабиня тут. Ну гаразд, не рабиня, але дуже близько до цього, бо їхні контракти, які вони змушують нас підписувати, то рабовласницькі умови просто. 

Я їхала сюди з амбітними планами та великою метою. Всі ми, відьмочки, їдемо в столицю Імперії архімагів за кращим життям і багато кому вдається жити дійсно достойно та навіть будувати сім'ю. Правило поросте – не порушуй закон і буде тобі щастя. Є лиш одненький такий нюанс, про який я дізналася коли вже було пізно. Закони можна знати на зубок, а от людей, котрі можуть тебе підставити, вирахувати не так і просто. 

Я знала закони. Рік ми з подружкою та моєю тіткою готувалися до переїзду. Рік я денно і нощно зубрила їхні заборони та правила. І що? І спалилася на першому ж замовленні. 

Тепер змушена працювати на цілого архімага цілих десять років. 

Повітряний диліжанс підкинув мене до самих воріт столичної резиденції Даніеля Аркена, великого мага Межі, головного та найбажанішого холостяка країни, як писалося у газетах, і наймолодшого архімага з п'ятьох наявних у нашому світі.  

Єдина думка, яка не давала мені спокою – чому аж до архімага? Іншим відьмам щастило більше. Їх до простих магів споряджали. А там і роботи менше й домовитись можна. Звісно це не зовсім свобода та все ж легко організувати згодом більш-менш нормальне існування. 

Мені ж “пощастило” потрапити до архімага, котрий навіть на судове засідання не з'явився. 

Стою тепер у холі його розкішного маєтку, чекаючи слугу, який мене проведе до цього Даніеля, та знову перечитую свій магічний контракт, в надії знайти там хоч якусь зачіпку собі на користь. Але марно…

Десь з верхніх поверхів до мене доноситься жіночий, нерозбірливий на такій відстані крик. 

Слуги Аркена носяться собі повз мене, не особливо звертаючи уваги на присутність фактично невідомої жінки у холі маєтку. 

Я ж намагаюся не накручувати себе наперед та не пошматувати той мій магічний контракт. 

Якби ж це могло щось змінити. Але сам контракт то всього лиш аркуш з пунктами, котрі більше мені треба для розуміння меж дозволеного. Шматуй його чи не шматуй – печатку з аури раніше, ніж через десять років все одно не знімуть. Тому доводиться зціпити зуби, запхати відьомську гордість якомога далі у середину і хоч зробили спробу налагодити нормальне спілкування з цим архімагом, від якого тепер залежатиме мій добробут та життя в цілому. 

– Ліріса Мерай? 

Нарешті хоч хтось тут і на мене увагу звернув. 

Переді мною зупинився сивочолий чоловік у темно-зеленій формі, такій, яку тут всі носили, але в цього ще були золоті нашивки та й мав він більш статний вигляд. 

– Так, це я, – підтвердила.

– Давайте я вас проведу до господаря.

Він це промовив та й, розвернувшись, швидко пішов до широких мармурових сходів. 

– Господаря, – перекривила я пошепки, не втримавшись від реакції на такий пафос. 

Поки ми підіймалися на другий поверх, жіночий крик ставав все гучнішим. Судячи з тону, там вже ціла істерика розгорталася. 

Ми йшли широким коридором, встеленим м'яким світлим килимом, по якому лячно було ступати (здавалося, за мною обов'язково лишаться сліди від взуття), та великими, аж до самої підлоги картинами, де здебільшого були зображені різноманітні пейзажі, а часом вулиці невідомих міст. Поки роздивлялася ці дивні картини, то й не помітила, як зупинився біля одних з дверей цей слуга і чудом в нього не врізалася, але він підмітив мою необережність та доволі так поблажливо глянув на мене. 

За дверима все ще верещала жінка.

– Ви впевнені, що мені зараз треба туди йти? – тихо запитала я, бо ж явно ми тут невчасно. 

– Господар наказував привести вас, як тільки прийдете, – поважно задер носа чоловік та, постукавши три рази, прочинив двері…

– Дан, це вже занадто навіть для мене! – істерила жінка. – Відьма?! Молода відьма житиме з тобою під одним дахом, в той час, як я все ще навіть пропозицію одружитись від тебе не отримала!! Нехай би вона була, як та попередня стара карга, але ж цього разу тобі молоденьку підсунули!!

– Я не обіцяв тобі одруження, Катаріно, – почула спокійний голос певно що архімага Аркена. 

– Але ти говорив мені про свої почуття! Ти казав, що я дорога тобі! І тепер тут буде жити молода й красива відьма! Як я маю на таке реагувати, любий?!

Слуга відкрив трохи більше двері і я змогла побачити частину кабінету та спину блондинки у дорогому весінньому пальті та на підборах, на котрих я зламала б дві ноги й ніяка магія б мене не врятувала. 

– З чого ти взяла, що вона красива буде? Може там якесь провінціальне страшко і мені доведеться ще й зусиль докладати, щоб хоч не кривитись у її присутності. 

Зверхній холодний голос цього архізасранця змусив мене розпрямити плечі й хижо всміхнутись. Бо у своїй красі я ніколи не сумнівалася…

– Кхм, – нарешті подав голос слуга.

– Що там, Філіпе? – роздратовано поцікавився архіпаскудник.

– Відьма, – дещо збентежено повідомив Філіп.

– Тут? – здивувався його господар. 

– Тут, – відпихнула Філіпа й, гордо задерши носа, постала перед цією цікавою парочкою

Маг спирався на стіл, схрестивши поперед себе руки. 

Одним оком кинула на нього і що тут було сказати – гарний, чорнявий, в очах бісенята, якраз на мій смак, якби тільки не був архізасранцем. 

Потім оцінила істеричну панночку. І от їй би ще хвилюватись. Така фігура, що я аж задивилася, хоч і жінка, волосся вкладене професіоналами, під пальто сукня, на яку мені збирати треба не один місяць, витончені пальчики усіяні кілечками з блискучими камінцями, на шиї кольє… навіть не буду думати про його приблизну вартість.