Розділ 22

Процес йшов напрочуд весело.
Макарони варилися, яєчня ще чекала свого часу, а ми, як завжди, встигали одночасно готувати, жартувати і планувати вечір.

— Солю, помішай, — сказала Віка, передаючи мені ложку.
— Я і так помішую, — відповіла я.
— То помішуй уважніше, це наша вечеря.

Я стояла біля плити й мішала макарони, щоб вони не злиплися, а Яна вже сиділа на підвіконні з телефоном у руках.

— Так, — урочисто сказала вона, — поки це вариться, ми повинні знайти фільм.

— О, точно! — підтримала Іра. — Інакше ми знову будемо пів години вибирати.

— Пів години? — пирхнула Віка. — Минулого разу ми дві години вибирали, а потім просто заснули.

Я засміялася.

— Це правда.

Яна підняла телефон.

— Отже… правила вечора.
— Які ще правила? — насторожилася Іра.
— Типовий вечір дівчат, — серйозно сказала Яна. — Їжа, фільм і ніяких складних тем.

— А вино? — уточнила Віка.
— Якщо знайдеться — беремо.

— Вино після вчорашнього? — я подивилася на них.
— Солю, — сказала Віка, — це ж традиція.

Я тільки похитала головою і знову перемішала макарони.

— Так, — Яна вже гортала стрічку. — Комедія?
— Ні, — сказала Іра. — Хочу щось романтичне.

Віка одразу скривилася.

— Тільки не те, де всі плачуть.

— Це називається драма, — сказала Іра.
— Саме тому я її не хочу.

Я з посмішкою слухала їх, а сама тихо думала, що ці моменти — напевно, найкраща частина студентського життя.

Просто кухня гуртожитку.
Каструля макаронів.
І мої божевільні подруги.

— Солю! — раптом покликала Яна.
— Що?
— Романтична комедія підійде?

Я ледь помітно посміхнулася.

— Думаю… підійде.

Віка підозріло на мене подивилася.

— Ооо… — протягнула вона. — Романтична, кажеш?

Я відразу зрозуміла, куди вона веде.

— Навіть не починай, — попередила я.

Іра засміялася.

— Я пропоную голосування.

— Так! — підтримала Яна. — Хто за типовий вечір дівчаток?

Всі підняли руки.

— Рішення прийнято, — урочисто сказала вона.

Я злила макарони в друшляк, пара піднялася вгору, і кухня наповнилася теплим запахом.

— Все, — сказала я. — Шеф-кухар повідомляє: вечеря майже готова.

— І фільм теж, — додала Яна.

Віка задоволено потерла руки.

— Ідеально.
— Сьогодні, — сказала Іра, — ніхто нікуди не йде.

Я усміхнулася.

І чесно кажучи, після всіх подій останніх двох днів такий простий вечір здавався просто ідеальним.

Яна, як головний організатор нашого так званого “типового вечора дівчат”, схопила телефон і швидко зникла з кухні.

— Я пішла запускати фільм! Соломіє, я візьму твій ноутбук, там найкращий звук та картинка— крикнула вона вже з коридору, я просто заклинила очі, так було завжди.
— Тільки не починай без нас! — одразу відповіла Віка.
— Я що, монстр?

Я тільки усміхнулася і продовжила перекладати макарони назад у каструлю.

— Давай тарілки, — сказала Іра, відкриваючи шафку.
— Ти їх минулого разу кудись переставила, — додала вона.

— Я нічого не переставляла, — заперечила Віка.
— Переставляла.
— Ні.
— Так.

— Дівчата… — сказала я, сміючись, — тарілки перед вами.

Вони одночасно подивилися вниз.

— О… — сказала Іра.
— Ну буває, — знизала плечима Віка.

Я швидко розклала макарони по тарілках, Іра натерла сир, а Віка взялася за яєчню.

— Головне — не спалити, — сказала я.
— Не повчай майстра, — відповіла вона.

Через хвилину на кухні вже запахло смаженими яйцями.

— Ого, — сказала Іра. — Це навіть виглядає добре.
— Я ж казала.

Ми швидко склали все на піднос: тарілки, вилки, чашки з чаєм.

— Готові? — запитала я.
— Готові, — відповіла Іра.

Ми обережно понесли вечерю по коридору назад до кімнати.

Щойно відкрили двері, Яна вже сиділа на ліжку, схрестивши ноги перед ноутбуком.

— Ви де так довго? — обурилася вона.
— Готуємо, між іншим, — сказала Віка.
— Я теж працювала!
— Ти лежала.

— Я шукала фільм, — гордо відповіла Яна.

Ми поставили тарілки на стіл і розсілися навколо.

Кімната відразу наповнилася запахом їжі, тихим шумом ноутбука і нашим постійним сміхом.

— Так, — сказала Яна, натискаючи паузу. — Починаємо разом.

— Нарешті, — зітхнула Іра.

Я взяла вилку і подивилася на всіх.

Віка вже пробувала макарони.

— Ну? — запитала я.
— Живі будемо, — сказала вона.

— Це вже успіх, — засміялася Яна.

Я відкинулася на спинку стільця, подивилася на подруг і відчула дивне, приємне тепло.

Після всього, що сталося за останні два дні — безсонна ніч, нові знайомства, екзамен, нескінченні розмови…

Мені дуже хотілося, щоб цей вечір справді був спокійним.

Просто ми четверо.
Вечеря.
Фільм.
І трохи тиші.

— Все, — сказала Яна і натиснула кнопку. — Починаємо.

Фільм виявився справді цікавим.
Не з тих, які дивишся одним оком, гортаючи телефон, а з тих, де час від часу всі замовкають і уважно дивляться на екран.

Вечеря теж вдалася.
І навіть краще, ніж ми очікували.

— Я ж казала, що моя ідея з яйцем геніальна, — гордо сказала Яна, доїдаючи останню виделку макаронів.
— Не перебільшуй, — відповіла Віка. — Просто їсти дуже хотілося.
— Невдячні люди, — театрально зітхнула Яна.

— Але готувати ми все ж таки вміємо, — засміялася Іра.

Ми прибрали тарілки зі столу, хтось загорнувся в плед, хтось розтягнувся на ліжку, і далі вже просто дивилися фільм, інколи сміялися, інколи щось коментували.

І в якийсь момент я навіть перестала думати про все інше.