Розділ 3

Переді мною відкривалося величезне приміщення з прозорим скляним куполом, через який добре було видно чорне небо та яскраве "сонце" цього світу.

Посередині зали стояла кругла сцена, навколо якої натовп рухався під музику, що нагадувала рок. Вздовж стін тяглися барні столи, за якими сиділи різноманітні істоти. Я помітила, що барних стійок було кілька різнобарвних: червоного, синього, зеленого й білого кольору. Також по залу були розставлені м'які дивани, де відвідувачі могли відпочити.

На вищих поверхах зали були балкони, які виступали в простір зали. Тепер я зрозуміла, чому їх не було видно ззовні. Поруччя балконів обвивав зелений плющ з помаранчевими квітами, а самі балкони були облаштовані диванами та столами, подекуди прикритими різнобарвними балдахінами. Я подумала, що з тих балконів, мабуть, відкривається чудовий вигляд на сцену і зал.

Інтер'єр зали був оформлений у чорних, червоних, помаранчевих і золотих тонах, що створювало трохи зловісну, але таємничу атмосферу. Хоча час від часу зустрічалися й кольори барних стійок. Приміщення освітлювали смолоскипи та безліч свічок, але також була й електрика, про що я здогадалася, побачивши технічне обладнання на сцені.

Усі відвідувачі були вдягнені в кольори, що відповідали оформленню зали, але білого я не побачила ні на кому. Моя біла сукня була наче маяк, що вказував на мене як на білу ворону.

 Рудий незнайомець кивнув на невеликий гардероб у кутку та попрямував туди. Я пішла за ним. Не розуміла, що робити, куди йти... Хотілося пити, але я не знала місцевих напоїв, цін і навіть не мала грошей цього світу. Вони ж, напевно, відрізняються від наших.

По дорозі до гардероба мене кілька разів ледь не зачепили хвостами, рогами чи крилами. Я намагалася не задивлятися на відвідувачів, але це не дуже вдавалося.

Тут були всілякі істоти! Здається, я бачила майже кожного персонажа з казок, які чула в дитинстві. Раптом мене охопила думка: а з кого писалися описи казкових героїв? Невже автори не вигадували їх, а просто описували реальних істот? Це цікава ідея, яку варто залишити на потім.

 Мені вдалося протиснутися до рудого незнайомця, який вже встиг здати наш верхній одяг жінці з прозорими, тонкими крилами, схожими на краплі. Він фліртував із нею, судячи з його пози, “фірмової” усмішки та підморгування.

Я закотила очі. Ось же хитрий рудий лис! Напевно, він залицяється до всіх жінок. Здається, цей чоловік — справжній серцеїд.

Я смикнула його за рукав чорної сорочки, і він повернувся. Усмішка відразу зникла з його обличчя. Він нахилився до мого вуха і запитав:

— Що сталося? Чому не шукаєте своє кохання?

— Я думала, ви будете поруч! — розгублено відповіла я.

Рудий тяжко зітхнув.

— Ні, мила леді. Все, що я міг зробити для вас, я вже зробив. Наступна частина — ваша.

— І як мені знайти його в цьому натовпі? — у відчаї показала рукою на величезне збіговисько біля сцени.

Чоловік знизав плечима.

— Ідіть за покликом свого серця, а я знайду вас пізніше! — Він махнув комусь за моєю спиною. — Ось, тримайте! — простягнув мені кілька червоних папірців. — Купіть собі щось попити, щоб охолонути та не зомліти від спеки, у нас немає на це часу. Краще купіть щось он там! — Він вказав на зелений бар. — Там продають чудові коктейлі, які люблять ельфи, русалки та інші істоти. Вони не такі алкогольні, як в інших барах, — підморгнув він і пішов.

Я не могла повірити! Він покинув мене! Вдруге за день мене залишив чоловік. Хоч це й некоректне порівняння, але думка не полишала мене. Тішило лише те, що це не мій чоловік. І знову я забула запитати його ім'я.

Я глянула на смартфон. Минуло тридцять три хвилини, а я все ще не розуміла, що робити далі.

Добре, що рудий здогадався про мою спрагу. У цьому світі було спекотніше, ніж у нас влітку. Мені було б ніяково просити щось купити, хоча він сам привів мене сюди. Я вирішила дослухатися його поради та попрямувала до зеленої барної стійки.

Підійшовши до бармена, глянула на меню за його спиною, але не зрозуміла жодного слова. Якісь каракулі. Звісно, я ж в іншому світі! Мабуть, тут і пишуть інакше. Але стоп! Як же я тоді розумію їхню мову? Адже чітко розуміла, що говорили чоловіки на вході, і чула уривки розмов інших істот. Здивовано подивилася на бармена, а він підняв брову в очікуванні.

— Я вас слухаю, що будете замовляти? — запитав він дзвінким, але приємним голосом.

 Окинула його поглядом. У нього було біле коротке волосся, на брові виднівся невеликий шрам. Довгі вуха мило стирчали з боків. Чоловік мав привабливе обличчя й був одягнений у чорний балахон. Він посміхнувся перехоплюючи мій погляд та чекаючи на моє замовлення.

— Еее... — я простягла червоні папірці, — щось прохолодне, без алкоголю, на ваш смак, — додала я голосу впевненості, удаючи фатальну красуню.

— Добре, — він узяв гроші, кинув їх у касу і почав готувати зеленуватий коктейль, схожий на наш мохіто.

— Мила сукня! — підморгнув він мені, і я зашарілася.

Ну, звісно, через неї я дуже виділяюся серед місцевих.

— Люблю бунтарів. Адже сьогоднішній дрес-код — червоний, чорний і золотий, якщо я не помиляюся, — усміхнувся він.

— Мені ці кольори не пасують, — випалила перше, що спало на думку, й узяла склянку з коктейлем. — Дякую!

Чоловік кивнув на стілець неподалік.

— Сідайте тут, — і, даючи мені схожу на цукерку річ, додав: — Коштом закладу. — Підморгнув і почав приймати наступне замовлення.

 Що ж, не так уже й погано тут. Я присіла на стілець і сховала цукерку в сумку. Часу було небагато, але я не збиралася ходити серед натовпу зі скляним келихом. Ніколи не любила пити, коли йду, особливо на вечірках, де тебе можуть штовхнути та весь вміст келиха опиниться на тобі чи на комусь поруч.

А може, цей бармен і є кохання всього мого життя? Я подивилася, як він фліртує з гарною брюнеткою, і насупилася. Тут що, усі чоловіки фліртують з усіма, хто потрапляє їм на очі? Відвернувшись від бармена, почала пити свій коктейль через соломинку.