Одна дівчинка мала крила

 В родинi звичайних чоловiка i жiнки народилася дитина. Батько ледь не вигнав дружину з дому через те, що на свiт з'явилася донька, а не син. Жiнка любила новонароджене маля i зовсiм не переймалася тим, що у доньки замiсть рук крила. Мати знала, що у неї в роду вже були крилатi. Одного осiннього дня полетiв та так i не повернувся прадiд. Говорили, що його забрав за собою смерч. Бабуся не вiрила, казала, що той смерч був занадто слабким, щоб затягти крилатого, прадiд полетiв у вирiй разом з журавлями. "Що робить людина серед журавлiв?" — запитувала дiвчинка, але нiхто з родичiв не знав вiдповiдi на просте дитяче питання.
 "Що з того, що замiсь рук крила? По свiту ходить безлiч лiворуких, криворуких i безруких. Лiпше мати крила-руки, анiж бути зовсiм без них", — роздумувала мати, дивлячись, як донька крилами намагається повторити рухи, якi роблять люди за допомогою рук.
 "Ех, народився б у мене син, яким би я був щасливим!  Донька — батьковi й матерi не користь", — сумував татко. 
 Доки дiвчинка була поряд з батьками, нiкому не було до того дiла, що у дитини замiсть рук крила. Коли ж опинилася серед людей, життя крихiтки стало нестерпним. В усьому ж така, як усi: здорова, працьовита, завзята, та отi крила iншим заважали. 
— Татко, вiдрубай менi крила, — дiвчинка подала батьковi сокиру.
— Добре, доню, зроблю, як ти кажеш, — послухався татко. Йому набридли докори сусiдiв. Сам подумки вже не раз рубав доньцi тi крила. Та сокира не слухалася, оминала крила. Чоловiк кинув неслухняну додолу та й пiшов собi.
 Дiвчинка швидко росла, почала придивлятися до крилатих. Спочатку лiтала серед метеликiв. Подобалося сiдати поряд з квiтами i радувати перехожих красою. 
— Тю, дурна! Якщо лiтаєш, то це не значить, що ти метелик, — пояснила їй зовсiм незнайома бабуся, — з тебе люди смiються, ти не бачиш? 
 Бачила, але вже звикла. Цього разу стало боляче. Не за себе, за стареньку. З горбатої бабусi також смiялися дiтлахи: через те, що зiгнута i носом землi торкається. Не таке й щасливе буття у метеликiв. Вiк мають короткий. Припинила дiвчинка красуватися серед квiтiв.
 Пожалiлася батьковi. Вiн уважно вислухав доньку i порадив стати орлицею. Засумнiвалася дiвчинка з крилами у свої силах, але вирiшила спробувати.
 З висоти орлиного польоту сeло здавалося дуже маленьким, а люди крапельками. 
— Убий ворога! Нищ тих, хто тебе ображав! — шепотiв на вухо сильний птах, з яким дiвчина почала вити гнiздо.
 Кулею падала вниз на голову парубка з найдовшим язиком у селi,  але в останню мить передумала його вбивати, сама не знала чому, передумала i все тут.
— Доню, чому ти тягнешся за комахами i птахами. Живи так, як усi люди, — сказала якось стурбована мати.
— Спробую, — вiдповiла дiвчина з крилами i почала краще дбати про господарство: вишивала, в'язала снопи, допомагала матерi глядiти безкрилих дiтей. Звичайно, знаходила час, щоб полiтати. 
 Одного разу, коли летiла над селом, побачила гарне подвiр'я, яке тонуло в зеленi. Посеред двору лежав парубок. Припала дiвчина серцем до молодого чоловiка. Найкращим видався. Всi люди, як люди; от дивишся на них зверху, а вони в працi здаються скрученими клубочками, якi рухаються слiдом за косою, лопатою або сокирою. Цей парубок був схожим на зiрку з п'ятьма променями. Голова, розкинутi в боки руки i ноги здалися дiвчинi променями.
— Що робить зiрка серед людей? — запитала у юнака, — Чому ти не на небi?
— Я тут, щоб сяяти, — вiдповiв парубок i хитро закрутив вус.
 Дiвчина з крилами вийшла замiж за зiрку. Насправдi ж, вiн був звичайним парубком, який не любив працювати, а його подвiр'я зверху було справдi гарним, бо бур'яни з висоти пташиного польоту не здавалися бур'янами.
 З часом дiвчина забула, що має крила: весь час працювала. Вона легко справлялася з чоловiчою i жiночою роботою. Кожний наступний рiк гнув її все ближче до землi. Та не було такої осенi, щоб жiнка, яка забула, що має крила, не розправляла спину, почувши в небi клекiт журавлiв.

 Одного разу, коли вiк жiнки перевалив за другу половину вiдведеного їй життя, вона збагнула, що не має крил. Злякалася, почала всюди їх шукати. Не могла збагнути: загубила чи хтось вкрав їх? Пiшла до рiчки — у водi шукала. Коли вже зiбралася повертатися додому, то обернулася i побачила тi крила у дзеркальнiй гладi води. Її крила сховалися за спину i стали горбом. Жiнка згадала прадiда, який полетiв у вирiй, згадала сокиру, що вiдмовилася рубати, i оту стареньку бабусю, яку через горб дражнили дiти. Жiнка, крила якої сховалися за спину, розправилася i полетiла у вирiй разом з журавлями. 
 Тiло старенької прибилося до протилежного берега рiчки. Онуки, дiти i сусiди ще довго сумували за бабусею. Нiхто так i не здогадався, що вона поосто розправила крила i полетiла у вирiй. Лише наймолодша онука не давала дорослим спокою, все й допитувалася: "Що робить людина серед птахiв?" 
 Це була звичайна дiвчинка без крил. Звiдки дитина дiзналася, що бабуся серед журавлiв? Вона ж не могла пiднятися до неба i вiдшукати там стареньку? Це ж була дiвчинка, яка не мала крил.